12.1

Іскри вирували скрізь. Архімаг на свої сили не скупився: десь починала вирувати пожежа, яку я гасила поривами рідної стихії. Здається, то більше розпалювало бажання тварюки дібратись до мене. Те димчасте тіло, роги й червоні руни… Десь я це бачила вже. У одному зі снів про четвірку в темних балахонах. Хороша думка прийшла рівно тоді, коли черговий стовб іскорок відправився крутитись біля монстра, що одним лиш поглядом міг відібрати людські життя у найслабших.

— Ліреє, — Джаго потягнув мене на себе, обійнявши, — бачиш он малюнок виклику? Ти зможеш якось його порушити? Звідти він черпає силу, а якщо ще до сильної жертви добереться, покличе сюди й своїх «друзів».

— Водна стихія може їх тільки підсилювати, — нервово ковтнула, в черговий раз спостерігаючи, як нечистий справляється з силами ректора, залишаючись майже неушкодженим.

Опіки чи рани, хай-бо воно що, вмить затягувались на темній плоті, яка наче з туману зіткана. Під ногами у тварюки червоним якраз запалав той самий малюнок.

— Хутчіше, — проскрипів над вухом лорд ректор, — зараз за собою ще другого притягне…

Можливо то добре, що відьма з’єднала наші долоні своєю проклятою магією? Темний згусток енергії полетів у нашу з Будяком сторону й чоловік зреагував першим, поволікши за собою. Нині вся увага прикувалась до малюнку. Цікаво, чим божевільні адепти його малювали? Кров’ю? Особливим видом фарби з рідкісних мінералів? Залишалось тільки гадати, як не підсилити нечисть й зробити все, щоб залишитись живою. Джаго навіть вилаявся, відправляючи черговий стовп іскорок й міцно притискаючи мене до себе. Я відчувала, як шалено стукає його серце в грудях й тепло від наших клейм розходилось по тілу.

Перша спроба поборотись з невідомим візерунком не вдалась. Заклинання розсипалось біля монстра, що виставив гострі кігті-руки вперед. Капельки затраченої енергії ввібрались в туман, тварюка аж рикнула від задоволення… Колись один з вчителів припускав: водники для вищих темних сил мають особливе значення, їх сили дурманять.

— Зберися, де Ран, — проскрипів тривожний голос де Данра біля вуха, — тебе ж навчали у твоєму морі, ти магію власної стихії знаєш краще, аніж викладачі в академії, викинь ті сукенки з голови!

Я не стала огризатись за те, що архімаг в коридорі тут один. Всесильний він повинен однією рукою вкласти незваного гостя з пекельного виміру на лопатки. А ще згадка про плаття, яку постійно чула лорда ректора ще до того, як з’явилась в академії, вже починала дратувати. Потім йому мозок промию, якщо залишимось живими.

Друге заклинання не подіяло, от тільки цього разу мені самій довелось повертати енергію, щоб не дарувати противнику. Розчарований лай ледь вуха не заклав. Принаймні, захисна стіна з іскорок дала час, щоб прийти до тями. На лобі в Будяка проступили бісеринки поту, сам він застогнав, спустошуючи свій резерв магії ще на добрячу половину. Нечистий кігтями розрізав матерію іскри, як гарячим ножем масло, та ректор не промах, втримував заклинання. На місці розрізів з’являлись нові іскорки. Я ж перебрала в голові з десятки заклять, потім ще зо п’ять, поки не побачила згустки темно-фіолетового туману, що з’явились над малюнком.

— Де Ран! — заволав Будяк, неначе серпом різаний. — Хутчіше! Я не зможу його стримувати вічно, як і побороти з відкритим порталом!

По тілу пройшлись сироти, і, здається, я до крові закусила губу. Зібравшись з силами, піддалась божевільній думці й вихор води створився біля виведених чітких ліній на кам’яній підлозі, захоплюючи все більше й більше простору. Тварюка задоволено заричала та кинулась до стихії, полишивши творіння ректора, даючи архімагу хоч кілька митей для перепочинку.

Вода перетворилась на темну: я вкладала в заклинання заборонені слова, ті, за які батько міг запросто мене стратити. Поєднувати стихію з темною матерією заборонено. То явище не тільки небезпечне для світу, а й для самого мага. Після такого не живуть. Здається, ті капельки води перетворились в кислоту, принаймні нечистий, як торкнувся енергії, заволав так, що стіни здригнулись. Десь посеред грудей, де знаходилось серце, різко запекло, а дух мій перехопило. Я не могла ні дихнути, ні видихнути. Ба навіть рота розтулити, коли де Данр закричав: «Принцесо, що з тобою?»

Мене наче в потік лави засунули й змусили там плавати, наче в морі. В очах потемніло, а в думках пролунало чітке:

«Наказую тобі вижити!»