Глава 12

— Гарна служба, — я відпив вина з чаші, споглядаючи на двух візитерок.

Одна з них — сирена, яка принесла моєму братові стільки клопоту, що проста людина згорить заживо. Інша — морська відьма, стара інтриганка й моя давня боржниця. Таємниця, котра об’єднувала нас вартувала всього золота світу. Втім, проблему з заручинами брата я вирішив й заспокоїв нерви матері.

— Алідо, — хмикнув, помічаючи зацькований погляд русалки, — чи краще тебе Селією звати? Єдина з сестер, що вижила, знищивши рідну кров та перебравши з них всю магію.

Дурненька сирена охнула від здивування, я ж розреготався. Відьмі вдавалось обводити всіх навколо пальця роками, навіть свого колишнього коханця — морського володаря.

— Й куди він відправив вашу доньку? — знову відпив напою, насолоджуючись терпкими нотами.

— Віддав заміж в один з кланів океану, — пробуркотіла Селенія, потупивши погляд.

Брехати мені, тому, хто приховував всі її таємниці, тому, хто володів частинкою її душі не варто. Один лиш помах руки й рибина перетвориться на привида-раба й страждатиме вічно, а якщо я повідаю Ейрі Акві всю правду… Моря сколихнуться настільки, що може й більшу частину суходолу затоплять.

— Я виправила помилку твого пустоголового брата, — фиркнула відьма, — руки їх з часом роз’єднаються, їх долі переплетені навіки.

В її погляді я бачив іскорку хитринки. Щось інтриганка все ж приховала. Втім, дозволив їй й далі плести павутину інтриг й прогоріти, як метелик, що влетів у спокусливий вогонь.

— Думаю, на декілька тижнів ти, Селенія, вільна, — поставив чашу на стіл, помітивши, як вартові привиди поклали долоні на руків’я зброї. — Моєму брату врешті дісталась гідна наречена, з твоєю аферою я допоміг.

— Обідрав до останньої золотої лусочки на хвості, — пирхнула Селенія, але побоялась зазирнути мені у вічі.

Сьогодні я в хорошому настрої для дрібних пакостей, інакше ніхто б не гарантував, що її разом зі сиреною не відправили у темниці. У замку є окреме місце, де можна тримати русалів дуже довгий час живими. Декілька жестів, легке заклинання й відьма закричала від болю, звалившись зі стільця. Процес накладення клейма не з легких для людини, для стихійників муки сильніші в десяток разів.

— За що?! — заволала Селенія, підводячись.

Ілюзія, за якою приховувалась інтриганка, зникла. Вродлива й темноволоса жінка дивилась на мене синіми, немов лазурити очима. Молодість вона зберегла, як і звабливі форми, войовничу постать, за таких в народі кажуть: кров з молоком. Якби я не знав, наскільки занепала Селенія, то може б придивився до неї. Тепер розумію Ейру Акву, пройти повз таку красу важко. Цікаво, що б на це мовила вічно ревнива королева Кайла? Сльози градом лились по щоках відьми.

— Ти дуже завеликої думки про себе, як для тієї, хто цілковито залежить від одного капосного некроманта, — повідомив металічним тоном, не зводячи погляду з Селенії.

— Я… Я віддала тобі частинку своєї душі!

— За те, щоб я навіки упокоїв твоїх сестер, що жадали помсти! Дав їм заслужений спокій!

— Так! Але всі їх прогрішення впали на мої плечі! А моя люба донечка… Її віддали за нелюба!

— Я тобі не коханець, щоб жалітись на важку долю, — прошипів, встаючи з величного трону володаря темної фортеці, — і не я нарозумив тебе ставати частиною заколоту проти роду де Ран двадцять з гаком років тому, не я кидав тебе в обійми де Мальвів. Уявити собі… Й морський володар, й герцог з його сином! А що ще ти від мене приховуєш, відьмо? Де ти встигла квіти хаосу посіяти? По лукавому взору бачу: щось приховала від мене! Признавайся!

Перед очима з’явилась пташка — поклик артефакту зв’язку. Важко зітхнувши, відмахнувся від ілюзорної тварини.

— Варто! До темниць русалок їх, і поки не порозумнішають, щоб розповісти мені всю правду, не випускати, — обернувся вже до живих воїнів, ігноруючи жіночий вереск. — Будь-що робіть, але повинні обидвоє залишитись в живих, вливайте чужу життєву силу їм. Розв’язую руки!

І підібравши темний плащ, я Моракс де Данр, рушив до кімнати зв’язку. Певно, сьогодні сонце з місяцем змінили положення, якщо всім так потрібен.