11.1

Мою фразу він пропустив крізь вуха, хоч й насупився. Вдав, що Аріелла йому не погрожувала страшними для будь-якої людини речами. Користуватись рабським клеймом для такого… У мене навіть кров в жилах стигне, але чим я краще? Почула за де Мальва, зіставила клаптики картинки й одразу використала Будяка у власних цілях.

— Ви ж, лорде ректоре, не надієтесь на наш шлюб? — спитала крадькома, йдучи за чоловіком. — Навіть не мрійте! Я то зробила, щоб свій хвіст від тирана врятувати.

Джаго віднайшов щось на поличці й поволік за собою до робочого столу, змусивши примоститись поруч.

— Сам доплачу чимось за скасування бажання, — пробуркотів він, відкриваючи великий том магічної книги. — Тільки через декілька днів, поки знаки в Аріелли зійдуть, поки вона повністю втратить силу.

Помітивши мій зацікавлений погляд, він глянув на стелю, наче питав у когось невидимого: «За що те мені все?»

— Навіть не думай, де Ран, — скривився, — може й твої сили якимось дивним чином перетягнули клеймо, але ставати золотою рибкою бажань я не збираюсь.

Хотіла я заперечити, навіть рота відкрила, тільки й так застигла. Кришталева куля на його столі засвітилась, зашипіла знято. Спробуйте віднайти відьму, то ж не мені серед й видала розлючену жінку. Вона глянула на ректора, що мимоволі випрямився, став серйозним й завмер.

— Джаго де Данр! — заверещала сивокоса леді.

Дух захоплювало від її вроди, не дивлячись на поважні роки, вона виглядала розкішно, хоч складалось враження: зараз з кулі на нас вогонь метнеться. Мене незнайомка якимось дивом не помічала. Я згорбилась, прикинулась меблями.

— Мамо… — закашлявся Будяк, — вітаю…

Ой, що то? У ректора колінка тремтять від страху? Чи то мені здалось?

— Якої іскри до мене прийшла твоя вагітна наречена? Ти страх втратив сплутатись з цією інтриганкою? Чому я про все дізнаюсь від неї, а не від тебе? — сипались питання з артефакту зв’язку.

З кожним новим, архімаг все втрачав обличчя, став й справді нагадувати мені морського кажана.

— Наречена? — тремтячим голосом перепитав.

— Та нечепура Аріелла! — заверещала жінка, що я аж сповзла під стіл.

Вуха ледь не заклало, чоловік важко задихав.

— Я… Я… — блеяв він, наче якийсь баран, — у мене зовсім інша наречена, мамо! От тільки декілька хвилин тому її батьки вийшли з мого кабінету, ми обговорювали заручини.

Так! Стоп! Обговорювали що? Він справді думає, що батько дозволить те весілля? Він води з джерела хоробрості випив? Ейра — мудрий правитель, що чудово прорахував свою доньку. Стовідсотково він певен: я просто використала ректора для того, щоб збутись небажаного весілля і тільки трапиться нагода — скасую все. Невже у тому глузливому «зять» лорд архімаг побачив світле майбутнє?

— Кохана, — прочистив горло чоловік, — не соромся, покажись мамі!

Він прийнявся допомагати мені підвестись, а ще й ліктем штурхнув, невіглас, змушуючи грати в його божевільну гру. Тільки з’явилась перед артефактом, як жінка мене впізнала, а я її — ні.

— Не знаю, хто тобі й що сказав, але ми з Ліреєю сьогодні заручились, — він підійняв наші скріплені невідомою магією руки, — ось і результат: доля поєднала нас на деякий час! Кохана, то Алісандра де Клюр!

— Ох, — плеснула в долоні Алісандра, — Ваша Високосте… Невже то все правда?

Довелось мовчки кивнути й натягнути посмішку. Це вартувало гігантських зусиль, а ще Будяк мені ледь ногу не віддавив своєю.

— Аріелла просто намагається мститись нам з Ліреєю, ось і вигадує усілякі дурниці! Яка вагітність? Я з нею в ліжко ніколи не лягав!

Судячи з обличчя його матері, її якраз цікавило, чи не вагітна я. Принаймні, вона відкрила рота, щоб явити світу каверзне питання, то по вогниках в очах видно. Але доля вирішила своє: двері ректорського кабінету різко розкрилися. Блідий професор Данр зупинився на порозі.

— Лорде ректоре, там студенти нечисть викликали…