9.1

Й він без вагань повідав, тільки спитала. Як та маріонетка, яку смикнули за ниточку. Покірно, повільно, з інтонацією повідав про печаль свою Будяк. Хех, не вистачало горя на його біловолосу голову, та ще я в академії з’явилась. Сам би він когось з морського народу не випитав би, його б просто не стали слухати.

Дізналась про період життя своєї служниці, коли та відпрошувалась наче «провідати матір» з сусіднього моря. Тоді я відпустила її, ще й випросила у батька звільнення від служби для цієї дурепи. Чому дурепи? Виявляється, сирена полізла до Темних глибин — місця, куди магія моря транспортує потонулі через негоду кораблі. Таке собі кладовище, особливо, якщо вважати: той, кого врятувати й перетворити на русала не вдалось, залишається навіки там. Водному народу ритуали упокоєння суходолу невідомі, у нас свої правила, вірування та стихії й вони не працюють на людей. Зовсім. А жерці релігій на дно морське спускатись відмовляються, тупаючи ногами у припадках люті. Отак і спочивають мандрівники на дні морському. Наближатись до їх кораблів заборонено, тим паче чіпати їх речі. От Лоліна виділилась особливим розумом не тільки взявши до рук якийсь амулет, що їй сподобався, а й начепивши його на шию. То виявилась річ темного мага, сирена захворіла від прокляття.

Відьма допомогла вистежити кому ті чорні чари назначались, начаклувала їй ноги. Разом вони вигадали історію, сирена продала все своє добро, що нажила у службі на нашу родину й почала полювання за бастардом барона. Її ціль — перекинути прокляття на нього, повернути первородну магію. От тільки не вийшло… Дехто біловолосий вмішався зі своєю добротою, бажанням виручити бідолашну леді. Блискавки, які метала сирена у погляді на ректора, напевно й мокрого місяця від нього не залишили б.

— Ти, йолоп, все зіпсував, — прошипіла сирена, — і все прокляття перейшло на тебе, а я… Я стала ж рабинею відьми й ледь вижила після твоїх іскор захисту!

— Твоє щастя, що меча при собі не маю, в академії не бажано зі собою зброю носити, — процідив крізь зуби чоловік.

Герой-романтик в ньому, здається, помер. Тієї ж секунди. Напевно, Джаго десять разів подумає перед тим як комусь допомагати. Відчай й чувся в голосі Лоліни, бо стати рабинею відьми то ще та забава й задача. Напевно, одна з найгірших доль, що може трапитись з русалкою. Батько за таке від мене б точно відцурався. Донька Ейри Акви — не чиясь служниця, голову ж схиляти право маю тільки перед родиною й в ситуаціях, де це передбачають правила етикету.

— Що ти забула на кладовищі кораблів? — спитала тихо, звузивши очі.

Тінь підозри, що народ нині полюбляє турбувати душі потопельників, шукає їх скарби з’явилась новим силуетом у пам’яті.

Лоліна завмерла й зніяковіла, відьма за її спиною заворушилась. Стара русалка насупилась, пробувала вивернутись, як та змія на розпеченій сковорідці.

— Годі вже, — прошипіла та, поки сирена вагалась.

Мить й… Відьма махнула рукою, з її пальців зірвались декілька променів-іскорок магії червоного кольору. Стіна Джаго розчинилась у повітрі, а нас відкинуло в сторону. Я ж приземлилась на траву, чоловіка занесло трішки в бік, але він все одно якось зумів ненароком вдарити мене в живіт. Дух вибило з легень й на деякий час я втратила контроль над магією. Лорд ректор заричав, здіймаючись на ноги.

— Трясця їм, втекли!

Я ж застогнала, скрутившись калачиком. Через біль вже на все стало байдуже. Десь з боку щоку лоскотали голки будяків. Джаго, наче схаменувся, зойкнув й кинувся до мене ближче.

— Принцесо, — мовив він, ніяковіючи, — з вами все добре?..

Розгубленість змінювалась відчаєм. А коли він схопив мою долоню, допомагаючи підвестись, ледь не завила вовком. Руки незрозумілим чином злиплись. Знову. Ох… Й чула б відьма морська ті прокльони, що ми ледь чи не в унісон процідили крізь зуби. Надіюсь, їй хоч відгукнеться…

— І що робити? — застогнала, ледь тримаючись на ногах.

Довелось шукати опору й триматись за його плече. Перед очима все пливло.

— Думаю, де Ран, думаю!