Глава 9

— Зроби так, щоб вони не втекли, де Ран, — промовив ректор, випрямившись.

У його очах — лють. По спині пройшлись сироти від одного лиш погляду чоловіка. Стало страшно й я нервово ковтнула, але все ж, на всякий випадок, наклала охоронні чари води. Ні відьма, ні моя колишня служниця без дозволу не втечуть. Судячи з того, як обоє сполошились… У них з Будяком досить «теплі» відносини.

— Йолоп біловолосий? — перепитав чоловік, ступивши вперед.

Кількість іскорок біля нас неймовірна. Я навіть на мить стала переживати: чи не станеться пожежі. Все ж Джаго нині настільки злий, що боюсь близько підходити. Наші магії протилежності, невідомо чим скінчиться, як відреагують стихії. Та й взагалі, я вирішила йому допомогти.

Лоліна відступила, зніяковіла. Відьма ж випнула груди, наче чимось любувалась й хитро всміхалась. Тільки посмішка стерлась з її обличчя, коли у руках Джаго запалав живий вогонь. Навіть в мене повторно сироти на шкірі виступили, змушуючи десь забитись у куточок якийсь чи під камінь й тихенько там сидіти й не відсвічувати магією. Дивний знак на руці заколов тисячею голок, сам же чоловік поморщився.

— Ну? — рявкнув він, вочевидь втрачаючи терпіння.

Відьма аж підскочила зненацька й звалилась на ноги. Сирена ж відбігла до води та її туди не пустив невидимий бар’єр, що належав мені. Повний отрути погляд вона метнула в сторону колишньої її володарки, та що казати… Я буду нею завжди, як принцеса і суходолу, і моря. Може успадкую навіть трон, якщо мати з батьком не додумаються ще одну дитину завести.

— Кажи, — процідила я крізь зуби, — зізнавайся, інакше покличу батька й його вартових, розповім, як дві рибини намагались відправити одну з верховних русалок у пастку. Ректор розкаже, яких сюрпризів понавішував тільки на перших сходинках до скарбниці, батько посивіє знову, — прочистила горло, — в сотий раз… Але вам далі тільки світить в’язниця близ кислотних вод.

Відьма заричала, як скажена акула, що почула запах крові. Очі її налились червоними іскорками, а в мене вдарила хвиля темної магії. То був дим і що він робить, знати не хочу. Судячи з того, як зблід ректор — щось зовсім погане. Принаймні Будяк зреагував першим та виставив захисний щит, а потім розвіяв магію. Вогняні пута оповили відьму й знерухомили. Лоліна зойкнула, піддаючись стихії лютого, як тисяча морських іжаків, ректора.

— Що ти зі мною зробила? — процідив крізь зуби він. — Чому прокляла? Мало я тобі добра зробив?

Злий Будяк ричав як собака. Дика собака, що десь зо років десять бігала по лісу та зовсім не бачила людей. Я бачила темряву в його очах. Від неї кров стигла в жилах, настільки та сила здавалась небезпечною. Я впізнавала і магію відьми, що щось стогнала, намагаючись вибратись… Але? Прокляття? Зв’язок з кимось з суходолу і це пройшло повз мої оченята й вуха? Та сирени вважались моїми фрейлінами і я повинна знати про них все! Навіть можу обрати вигідного русала, а тут таке опущення!

— Що він каже? Відповідай! — наказала Лоліні.

— Лоліна чи Лорена, — обернувся чоловік до мене, а сирена, котру він схопив за горло захрипіла.

Джаго легко міг позбавити її голосу, зробити повністю вигнанкою.

— Чи не по твоєму наказу, принцесо, твоя ж служниця мене прокляла?!

Він відпустив Лоліну й наблизився до мене. На його лобі — капельки поту. Мене ж це все дурманило. Давало якусь дивну ейфорію й змушувало ноги підгинатись й тремтіти.

— Я й сама можу проклясти, — сухо відповіла, зустрічаючись з ним поглядом, — й так, що потім не розчаклуєш, нащо мені послуги слабкої магині?

«Ох, — майнула зрадницька думка. — Який могутній чоловік!»

Я ж одразу покрутила головою, відганяючи пропащі думки. Це не те, про що нині потрібно думати. Так, Джаго архімаг, він — сильний, мужній воїн ще, але ми ж ненавидимо одне одного. Де Данр мене не терпить після падіння в будяки, а я його не люблю за те, що він ненароком мою улюблену сукню азанським вином зіпсував. Підозрювала його ще у низці дрібних пакостей.

«Де Данр… Професор Данр, — ще з’явилась одна думка, — вони родичі? Старий наставник травників хто йому?»

— Що взагалі відбувається? Яке прокляття? — спитала, торкнувшись його долоні й тут же відсахнулась.

Між нами, таке враження, з’явилась іскра й неприємно заколола. Взагалі, добре, що я Брунгільду про скарбницю випитала й та розповіла про купу захисної магії, Цезаріус теж обмовився, ніби ненароком. Треба останнього зловити й влаштувати допит капітальний, з усіма приналежностями, які зможуть зашкодити його оболонці. Й про кімнату спитати, й про те, що хоче від близнючок… Тільки доведеться кабінет алхіміка обнести, напевно.

— Лорде ректоре, я чекаю розповіді про пригоди цих двох висушених рибин!