8.2

Я пройшов слідом за принцесою, як тільки помітив: та тихенько втікає з поля малини й теплиць. Професор Данр, вочевидь, знову захопився своїми рослинами та забув контролювати адептів. Накинув на себе ілюзію іскри, стаючи невидимим. Сюди забрів випадково й ні — звісно ж цікавився життям де Ран після останніх подій ще дужче. Дух розпорядника нині шпигує за нею, ходить по п’ятах. А наш з нею зв’язок, що ж… Принцесі краще не розуміти яку владу вона справді має наді мною, інакше втону у власних сльозах.

І здивування вартувало того, щоб слідувати за нею, продиратись крізь зілля, ховатись в будяках. Лірея промовила формулу заклинання і стала чекати. Через кілька хвилин на траву ступила стара відьма. Не одна. Я придивився, щоб впізнати… Лорену. Ту, з якої почались всі мої негаразди, всі біди й гори смутку. На мить я забув як дихати. Натуральна сирена з ногами з’явилась перед мною. Відьма ж примостилась не березі озера. Лірея ж склала руки на грудях й випрямилась.

— Що тобі треба, відьмо? — сказала принцеса, очікуючи. — Ба більше, що біля тебе забула моя служниця?

— Морський володар розігнав твою свиту. 

Емоцій Ліреї я не бачив, з минулої розмови можна зробити висновок, що вона тут тільки, щоб віднайти якийсь артефакт. Втім, всі думки й погляди повертались до Лорени. Вона — сирена. І як я нині бачу, такою вона була з народження. У свиту принцеси моря обернених не пустять. Серце зрадницьки закололо. Що ж тоді вона забула на суходолі? Чому бродила серед людей? І як покохала звичайного чоловіка? І чи взагалі та історія правдива?

— Лоліно, — прошипіла принцеса, споглядаючи свою служницю, — тобі й так горя мало стало, що ти подалась у помічниці до неї?

Сирена ж схилила голову покірно й закусила губу. Я ж захотів підійти ближче, взяти Лоліну-Лорену за руку й потягнути за собою у підвали академії. Занадто багато питань за цей час накопичилось й прокляття само не пройде.

— Ваша Високосте, — хрипливо мовила Лорена, — а куди мені подітись?

Лірея ж закотила очі й махнула рукою.

— Більше до мене не приходь.

— А вона не прийде, — вклинилась відьма, — прийшов час сплати боргу. За мої послуги їй рік поруч мене плавати.

Чи це не ці послуги за яких я, ректор академії, тепер не можу спокійно жити? Напружена тиша простояла десь зо хвилину, поки всі емоції вляглись. Я ж наблизився, полишаючи укриття біля будяків, виступаючи вперед і плекаючи надію: відьма не помітить мого маскування. Лірея ж обернулась, бо відчула легенький вітерець мого дихання, що пройшовся біля її шиї.

Став поруч своєї, кхм… Господарки. Що ж тут брехати. Клеймо її влади нині перемотане бинтами, білі краї помічаю навіть крізь довгий рукав сорочки. Моє ж при близькому контакті віддає теплом.

— І за які такі заслуги аж рік служби відьмі? — перевела погляд де Ран на свою колишню служницю.

Та ж зніяковіла й посіріла, як небо, коли сонце сховалось за хмарами. Відьма недобре підтиснула губи й почала стукати подушками пальців по своєму стегну.

— Умови магічних контрактів не розголошуються, — сухо мовила та. — Ти за свою біду думай, принцесо. Королівський радник сам з каменя не вилізе.

— А якась цяцька зі скарбниці академії не вкрадеться, — Лірея кашлянула й знову поглянула на Лорену. — За магічний контракт з відьмою без мого відома, без відома будь-кого з королівської родини знаєш яке покарання… Тобі з нею вештатись до кінця життя.

Сирена змовчала й потупила погляд.

— Це все той йолоп біловолосий, — пробубніла вона й глянула на відьму.

І тут я не витримав. Здійняв ілюзію, дотягнувся іскрами до русалок, оминаючи Лірею. Володарці раб шкодити права немає, а якщо спробує — захлинеться від болю.

— Біловолосий хто-хто? — процідив крізь зуби, не даючи їм втекти.

Навколо нас утворилась суцільна стіна з іскорок, ні… Не стіна, а кімната!