Глава 8

Сіра проєкція брата дивилась на мене з цікавістю і настороженістю водночас. Він знаходився у Нижчому світі, де живуть некроманти. Сам же Моракс досягнув чималого успіху в магії темряви, повністю змінивши написану в його книзі долі історію, заплутав шляхи, стихії й людей. Ми мало спілкувались, тільки в екстрених випадках, рідко зв’язувались, роз’єднані як і відстанню, так і видами магії. Серед знаті Вищого світу спілкування з родичами, що жили в Нижчому вважалось чимось жахливим. Напевно подібні забобони існували ще в оточенні брата. Я був молодшим, а він — старшим й нас розділяло якихось чотири роки. І от, Моракс декілька хвилин мовчки переварював інформацію, стислий переказ історії моїх «пригод», витрачаючи дорогоцінний час і запас магічних сил. Проєкції то затратна справа у будь-якому випадку й мовчання обходиться дорого. Для всіх.

— Тобто ти побіг знову падати в будяки? — мовив він саркастично й розвів руками, потішаючись. — Я-то думаю, чого в тебе в волоссі квітка чортополоху застрягла.

Я вилаявся, дістав ту частину злощасної рослини, що вже сниться в жахах, й кинув на підлогу, спопеляючи.

— Побіг, — прохрипів й насупився, — вона то тільки жартома то мовила, але противитись її волі я не зміг…

— Ти дурень, — сказав брат й склав руки на грудях.

— Мені це постійно кажеш, — навіть не повів оком я й хмикнув. — Придумай щось нове.

— Ти, Джаго, тупий дурень, — повторив Моракс, наблизившись ближче до кристала, через який проходило зображення, — русали — народ дуже специфічний й ми обидва то знаємо. Їхні джерела довголіття, магія, відрізняються від земних, хтозна-які у тієї принцеси приховані здібності.

Згадка про Лірею, її возвеличення, як великої магині, розпалювала вогнище люті в моїй скромній, темній душі. Чому темній? А яка вона може бути в ректора академії, я ж не пухнастий зайчик, студіозуси проклинають кожного дня, а вороги зі знатних лордів і леді тільки чекають, як скинути мене з посади й запропонувати королеві якогось свого родича. А ще… Прокляття. Воно висіло наді мною, як лезо гільйотини й хтозна-коли опуститься. Невинний жарт, що обернувся хворобою. Мене прокляла та, котру я покохав понад усе на світі… Звичайна дівчина, з простих, бідна. Вона кожного ранку просила милостиню на ринковій площі, а я… Просто проходив повз і не зміг забути ті зелені, як стебла соковитої трави, очі. Вони приманювали, а пухкі губи здавались солодкими. От тільки я їй милим не був. Лорена вже мала нареченого, якогось бастрада мілкого барончика, що наобіцяв їй золоті гори, з’єднав її життя зі своїм у магічному плані. А я, такий нехороший, спробував звільнити нещасну, як і від злиднів, так і від кохання недостойного. Тільки обернулось все трагедією: бастард згинув в трактирній сутичці, добра вдача покинула його обернулась нещастям. Лорена ж прокляла мене й скинулась з високої скелі в море.

Іноді ночами мені сниться сирена, що плаває серед високих водоростей й співає пісень. Й мені справді цікаво, чи молодицю підхопив хтось з водного народу, чи подарував їй життя? Чи тепер співає вона на світанках, гойдаючись на хвилях? Чи заманює мандрівників? Здається, у цьому світі я так й залишусь одним. А прокляття… Що ж з кожним місяцем хвороба прогресувала тінню на моєму серці, випалювала магічний резерв. А першого літнього місяця, я нездужав ще гірше: по тілу з’являлись сірі виразки, що кровоточили. Невідомого походження ті, робили життя нестерпним, як й приступи жару, судом й стану божевілля, коли єдине, що я міг робити — лежати на кам’яній підлозі у припадку. Ліки майже не допомагали.

Саме у спробі віднайти спосіб лікування я отримав рабське клеймо, втрапив в засідку. І тоді життя ще стало гіршим, от тепер все знову повернулось: клеймо перейшло до дочки морського володаря. І що тоді робити?

— Та твоя русалка може стати ключем до вирішення проблем, — продовжив роздуми Моракс, змушуючи мої зуби скреготіти від злості, — може вона віднайде ту твою Лорену, якщо вона справді обернулась в сирену після трагічної долі, а може подарує декілька капельок  цілющої води з їх джерела…

— Або дасть один з батькових артефактів, — сказав я тихо, заклавши руки за спину й пройшовся по кімнаті.

Співрозмовник же хмикнув.

— Здається, твоя проблема з пропащою жінкою вирішилась.

— Заручини, — похмуро мовив я, — вони хоч влаштовані насильно, але мають дію. Поки я не знайду як їх скасувати, Аріелла з мого життя нікуди не дінеться.

Все здавалось безумством. Й русалки, й усілякі інтриганки, й все-все, що тільки прийшло у моє життя за останні роки. Тільки одна витівка з надписом «Хтивий Будяк» чого вартує і тією табличкою, будь та проклята.

— Дивись, щоб ще та твоя принцеса не наказала тобі одружитись з нею, — зареготав некромант. — А то спалять на якомусь вогнищі за двох наречених.

— Лірея скоріше скомандує мені знову впасти в будяки, або з високої башти замку, — прокашлявся, голова розколювалась наче на маленькі частинки. — Хоча… Її воля сильніше, ніж в Аріелли, та й наказам противитись важче. Принцеса своїми бажаннями може скасувати ті прокляті заручини.

— За це не хвилюйся, є в мене один варіант…

Мій брат посміхнувся, от тільки від виразу його обличчя у мене застигла кров в жилах.