7.2

Джаго піднявся на коліна, весь червоний від магії, спроб опиратись. Він все ще легенько тремтів, як останній лист на дереві в осінню пору. Бачити його таким безпомічним, то…. То так незвично! Він навіть після падіння в будяки істинним аристократом виглядав. Тільки до мене дійшов сенс сказаного Аріеллою, дух розпорядника булькнув від здивування, розчинившись у стелі.

— Раб? — перепитала, переводячи погляд з нього на неї.

Вона закачала рукав, де виднівся золотий знак: невідома руна виблискувала магією.

— Я тепер володарка, — хижо всміхнулась вона, — його серця, дому. Я стану його дружиною.

Крик відчаю й болю Джаго пролунав страшніше, аніж пісня кита, яку ще називають плачем океану. Де Данр задихався, опирався, іскорки метались над нашими з Аріеллою головами не завдаючи шкоди.

— Жрець не благословить такий шлюб, — додала я, зітхаючи, — магія вівтаря стихій просто не дозволить зв’язати ваші долі.

— Не у випадку вагітності.

Вона торкнулась свого живота й хижо глянула на чоловіка.

— Скоро ми попрацюємо над продовженням твого роду, — знову карамельно-медовий голос, — тобі ж потрібен нащадок, Джаго?

Я ж скривилась й відсахнулась, уявивши цю огидну картину. Лорд де Данр ненароком торкнувся моєї долоні у спробі звестися на ноги. Іскра, що з’явилась між нами змусила скривитись від болю. Той ледве помітний чужому оку спалах, принаймні Аріелла ніяк на нього не зреагувала. Він з’явився між нами, розділився на дві сфери й тут же зник, розчинившись, тільки торкнувся до нас. Тепер же очі ректора розширились від здивування. Я ж сама забула про леді стерву й прикусила язика, щоб не закричати. Точнісінька золота руна, така, яку вона показувала, тепер проявилась поверх червоних плям на руці.

Потрібно бачити у ті секунди ректора: й полегшення, й подив, й розуміння нової реальності. Здається, він спочатку почервонів, потім позеленів. Його долоня стиснула моє передпліччя й тремтячими пальцями швидко накинула рукав сорочки. Проте я шикнула від болю, згодом на білій тканині проступили криваві сліди.

— Тобі пора, Аріелло, — випрямився блідий чоловік, приборкуючи десятки різноколірних іскорок, розганяючи їх у різні сторони.

Вони радше нагадували феєрверки, які запускають в небо весною під час одного з великих свят. Він виступив вперед, закриваючи мене собою. Дух-розпорядник з’явився за спиною жінки й легенько торкнувся її плеча.

— Вартові вже дивляться на годинники й гострять мечі, — зніяковіло мовив він, — виділений для вашого візиту час добігає до кінця.

Аріелла насупилась й глянула на Джаго.

— Продовжувати тобі дозвіл навіть не збираюсь, — прошипів він. — Й нерозумним твоїм наказам відмовляюсь підкорятись.

— Ти не володар світу, — хмикнула вона, провівши долонею по розкішній зачісці, — рано чи пізно надламаєшся, я почекаю.

Мені здавалось, що я мимоволі стала свідком одного з популярних романів, що передавались з рук в руки між молодими аристократками. Потайки від батьків, від усього світу, а потім, прочитавши, вони пошепки обговорювали сюжет й червоніли. Одного разу мені на очі потрапила така книжечка, точніше — поцупила її в одної з близнючок, так от… Герой казав подібні слова прекрасній героїні, добиваючись її уваги й серця, всього, що тільки йде у комплекті до бажаної нареченої. Чоловіка, що бігає за жінкою зрозуміти можна, а от її… От чого вона вчепилась в Джаго?

Я помітила: вона просто так його не відпустить. Акула припливла на запах крові. Аріелла виглядала надто самовпевненою. Коли ж двері за нею зачинились, я впала на коліна, зціпивши зуби від болю. Руку прострелило пекучим відчуттям, наче хтось прийнявся палити мою ніжну й прекрасну шкіру та ще й дробити кістки. Ректор опустився поруч й ще раз поглянув на передпліччя з руною, тут же накинув декілька зелених іскорок, що наче полегшили нестерпне відчуття. Принаймні легкий морозець пройшовся по тілу, а повітря запахло м’ятою.

Тепер довелось дивуватись й кривитись йому.

— Що ж вітаю, де Ран. Ти якимось чином змогла вкрасти у неї владу наді мною, — з жахом й широко розкритими очима прошепотів Будяк, нервово ковтаючи.

— Ой, лорде ректоре, не верзіть дурниць, — шикнула я, відсовуючись від нього й намагаючись стати на ноги.

Можливо сенс його слів у ті секунди не дійшов до моєї багатостраждальної голови. Можливо, я занадто зосередилась на відчуттях. От тільки, коли побажала йому знову впасти в будяки, проклинаючи, він вибіг з кабінету. От невгамовний…