Глава 7

Як виявилось вже на ранок: нову табличку біля дверей ректора знищити не вдалось. Цезаріус Еделіні все розповів, щебетав, мов пташечка про нічні пригоди. Студенти знатно розійшлись з традиціями, вкрали і трофеї з головної зали, і викладачі сьогодні не дорахуються особистих речей, і навіть розмалювали фарбами одну зі стін замку. Я ж косо дивилась на табличку з іменем ректора, що по приходу в кімнату опинилась на моєму ліжку. Закинула її у пусту скриню й навіть не хотіла згадувати, хоча перебинтована долоня ще ті спогади.

Судячи з вигляду ректора, той зовсім не лягав спати, все ж намагався щось зробити з табличкою. А ще портрет Джаго у головному холі безслідно зник.

Що ж… Судячи з підозрілого погляду, направленого на мою скромну персону, потрібно завдячувати тому неприємному казусу, адже тоді б всі морські їжаки з неба звалились на мої чудесні плечі. Я й так читала в тих безсоромних очах: «То все ти, де Ран, знаю…»

Й відав чоловік, що я його називаю Будяком, йому про це мій недонаречений розповів, ну як… Підслухав мою розмову з фрейлінами, коли ми сиділи в саду за теплим чаєм і все виклав ректору. То трапилось декілька місяців тому. Й таким самим поглядом недовіри я нині вдивлялась в близнючок за сніданком. Айліза я не зустрічала навіть за сніданком у спільній залі. То і тішило, і кидало тінь підозр, бо міг юнак мені мститись за старі образи.

Ми розбрідались по аудиторіях. Дух розпорядника невпевнено визирнув з-за колони, пильнуючи старшу близнючку. Саме вчора я пульнула в нього подушкою, бо розпорядник навідався у кімнату. Думав: всі сплять. Вирішив споглядати як спить Еделіна, поправити покривало, от тільки у ті миті я міркувала про Фамора. Й побачивши його біля корпусу стихійників, я підійшла.

— Ти забрав табличку? — спитала тихо, за лікоть відводячи переляканого старосту.

— В кімнату поклав, — додав він, спостерігаючи уважно за мною, немов очікував удару, — то твій трофей, тим паче після такого…

Й зиркнув Фамор на мою перебинтовану руку, всміхнувшись.

— Підозрілого нічого не бачив?

Фамор помотав головою зі сторони в сторону й розвів руками.

— Ну, окрім дивної дії суспензії на вас з ректором.

Легеньке осміювання спрацювало, як червона ганчірка для бика. Я вхопила його за плече й розвернула у тому напрямку, де був пляж.

— Ти з башти у море хочеш впасти? — натягнула посмішку. — Може мені ще лорда ректора покликати й вказати на одного базікалку з довгим-довгим язиком…

— Зрозумів, — прочистив горло староста.

То я ще не стала казати, що ректор в злості ще той скажений Будяк. Він навіть собі вчора ззаду штани іскрами пропалив, так хотів позбавитись тієї ненависної таблички. Що ж сказати, плащ загорівся, трішки зіпсувалось і його волосся, а ще вогонь поцілував ректорську дупцю. Джаго пощастило тільки з одним: я була поруч. Застосувала водні заклинання, гасячи маленьку пожежу.

Вже на парі з історії магії до мене на стіл впала магічна пташечка, що одразу перетворилась на записку.

«Четверо чекають. Скоро прийде час», — всього лиш одна фраза, що змусила мене поморщитись та випасти з теми лекції.

Ті дивні сни, де четверо в темних балахонах то сиділи, то чаклували над кришталевою кулею, повторювались майже кожної ночі. Хтось вирішив або мене залякати, або залізти в голову… Про ті видіння я нікому не казала, вони переслідують мене з дитинства, час від часу, повторюються й посилюються, коли вирушаю на суходіл. Зап’ястя правої руки засвербіло. Передпліччя вкрилось червоними плямами й пекло так, наче хтось час від часу туди прикладав гарячу голку. Мало мені болю від трансформації, так ще нова напасть додалась! Після заняття я примарою йшла по коридорах до проклятого крила. Сьогодні вільний день, але потрібно владнатись з домашнім завданням і більше прочитати про парні артефакти. Можливо, вдасться віднайти спосіб швидко розчаклувати королівського радника. Намисто же не бажало здійматись з шиї, поколювало пальці, коли я спробувала стягнути його.

— Ваша Високосте, — Будяк з’явився перед мною, наче виплив з-за кутка.

В здоровій руці він тримав шкіряну теку й окинув мене поглядом з голови до ніг. Червоні очі від недосипу робили з нього міфічного вампіра, аніж величного архімага.

— Ну й куди подівся мій портрет? — спитав, вхопивши мене за ліктя. — Не здивуюсь, якщо віднайду його зі справжньою табличкою у вашій кімнаті.

— Здалось мені ваше зображення, — фиркнула, відстороняючись, — якщо не знаєте традиції студентів, то не моя проблема.

Й використавши магію, Будяк повів мене за собою до свого кабінету. Нова табличка вже накрита темною й щільною тканиною.

— Я не відпущу вас, принцесо, поки ви не признаєтесь куди поділи і портрет, і табличку, і хто ваш спільник! А ще чекаю пояснень: якою магією ви скористались, щоб створити нову. Інцидент з нашими долонями теж потребує детального розгляду.

Не встигла я віддихатись від заклинань примусу, як з кожним словом чоловік мене приголомшував.

— Чому ви думаєте: то я?

— Де Ран, я не сліпий, і не дурний, можу співставити витівки минулих років і цього, навіть не здивуюсь, що принцеса власною персоною керувала студентськими витівками.