6.1

— Де Ран, — пробелькотів ректор, сподобляючись дракону.

На мить я повірила, що в його жилах справді тече якась помісь з древнім народом, так запалали його очі, але пам’ятаю, що його рід таким не видався. Іскорки літали у повітрі, Джаго вже себе мало контролював. Невчасно мене й ноги підвели: судома звела, і я закричала, і ледь не гепнулась об підлогу, потягнувши за собою чоловіка.

Лють змінилась задумливим виразом обличчя.

— Ліреє, — прошипів він, — що з тобою?

Я стогнала, зціпивши зуби. Джаго стояв біля мене на колінах, вирячивши очі. Ох і проклинала я ту табличку, традиції академії, і все-все на світі.

— Хвіст, — змогла тільки прохрипіти, — трансф… Трансформація.

Міцна чоловіча рука спробувала підхопити мене, та все не виходило: наші склеєні невидимим образом долоні заважали, моя — права, його — ліва. Лорд Ректор закотив очі, пробубнів собі під ніс якусь формулу. Цезаріус з’явився нізвідки.

— Ви кликали, — не встиг дух закінчити фразу, як його обірвали.

— Візьми адептку на руки, мерщій, — гаркнув Будяк, знову метаючи іскри. — Поспіши, ще хтось побачить.

Я легко опинилась в повітрі, лиш коли на мить судоми стихли, побачила приголомшене лице Фамора, що спостерігав з-за колони. Здається, хтось до ранку не доживе. Двічі. Спочатку я його з башти в море скину, а потім лорд ректор іскорками спалить рештки.

— На диван, — скомандував Джаго, — обережно!

Магічне світло сліпило очі, мені підсунули кубок з водою, потім — дали лягти.

— У столі є ліки, подай мені фіолетову баночку, — протягнув чоловік задумливо.

— Мені не допоможе, — прошепотіла, важко дихаючи. — Ніхто не знає як той біль вгамувати.

У кабінеті на мить повисла важка тиша. Здається, навіть дух розпорядника, пройнявся співчуттями до важкої долі русалки. Джаго ж знову спробував наші руки розліпити: використовував заклинання, якийсь розчин, що пах гнилими водоростями, зіпсував все свіже повітря. З декілька разів він і зігнав злість на Цезаріусі, від чого вже моє серце почало краятись.

— От як можна постійно втрапляти в пригоди? — почав переходити на мою скромну персону. — Як такою дурепою можна вродитись?

— Що?

Болю як і не було. Він… Він викладач, зразковий аристократ і архімаг посмів мене назвати дурепою? Цезаріус зойкнув та зник стрімко, пройшовши крізь стелю. У повітрі вже вирували і іскорки, і капельки дощу. Ми зустрілись поглядом. Тепер зуби стискав Джаго, морщився від болю, легке червоне сяйво пробивалось крізь сорочку його темної піжами.

— Будяк, — випалила, — щоб тебе сирена на морське дно затягнула, щоб тебе рибки фугу маленькі покусали.

Та він не звернув уваги. Ректор затремтів й на його лобі виступили капельки поту. На щоках грали жовна, а очі вирячились. Від такого видовища нервово ковтнула й на всяк випадок кинула у нього сферу з живою водою. Базове заклинання з холодною, як лід, рідиною. Що ж… Ректора пройняло. Пройняло так, що він залаявся. Кинувся до своєї кімнати й може не зразу збагнув, що тягне мене за собою. Я впала на велике ліжко з темним балдахіном, поморщилась від болю в щиколотках. Він же прийнявся щось шукати у приліжковій тумбі.

Через декілька хвилин, після того, як Джаго випив невідому мені речовину з темно-синього фіала. Його погляд просвітлів та й дихати чоловік став легше. Ті червоні відблиски світла з-під тканини зникли. Я ж роззиралась на полиці з книгами, на якісь дрібні камені й думала: де артефакт і як його так непомітненько в кишеню покласти…

Джаго зітхнув. Знову спробував розділити наші долоні. Запалив магічні сфери й придивився ближче до зліплених воєдино рук.

— Що за клей?! — гаркнув й потряс мене. — Де Ран, прокидайся, не думай мені тут заснути!

— Не знаю, — знизала плечима, — від якогось старшокурсника-алхіміка.

Й навмисне прикрила очі й позіхнула. От не пробачу я йому образу, хоч хай десять раз на колінах повзає. Мені байдуже. Будяки, вони такі будяки… Тільки не встигла я здивуватись, як ректор взагалі страх втратив, почав ритись в моїх кишенях.

— Ей, — чергова хвилька води вдарила чоловіка в лоб, заливаючи й без того мокрі коси, — руки! Я батькові пожаліюсь…

— Прикуси язика, де Ран. Я тебе в дружини не бажаю, а після твоїх дурних вчинків нам тільки й це світить! — розпалився, як копиця від іскорки він. — Як ти збираєшся пояснювати це безумство? З твоєю бунтівною репутацією…

Й на диво, він якраз дістав запасний еліксир, міцно вхопив його пальцями.

— Ой, таточку, — почав перекривлювати мене, — уяви: наші з ректором руки скріпив намертво роз’єднувальний засіб, — щоб переконатись, він відкрив пляшечку й принюхався та скривився. — І я опинилась в його спальні, — продовжив писклявим голосом.

Маленька подушка полетіла йому в обличчя. Джаго фиркнув, як той кінь.

— Ой, Ваша Величносте, не карайте мене, — спародіювала я його, — я всього лиш проходив повз…

Не знаю чому чоловік так зблід, чи то від того, що я справді чула його оправдання перед Кайлою ненароком, чи то від того, що за пазухою в нього з десяток гріхів, за які королева могла запросто його стратити.