Глава 6

— Ти здурів? — притримала я за ліктя старосту.

Будяк вже випурхнув з кабінету, може десь знову на сходинках спіткнеться й впаде в будяки? Навіть морському їжаку зрозуміло, останній водорості, що цей місяць буде насичений увагою ректора. І треба буде добряче постаратись, щоб вилетіти звідси з кінцями, коли викраду артефакт за який відьма говорила. Фамор, вочевидь, здогадувався чому я зла на нього і надута, як риба фугу. Він прочистив горло й роззирнувся. Студенти затримались біля дверей, відверто зиркали на нас з очікуванням незабутнього видовища: Лірея Аква викидає старосту своєї групи у вікно, дочка королеви, потім ще накладає прокляття води на нерозумного й недосвідченого мага, що вирішив з нею погратись. Здається, мої очі аж запалали синім полум’ям від злості, а у волоссі заграли фіолетові переливи. Так завжди траплялось, коли мене переповнюють емоції, й неважливо… На суходолі я чи в володіннях батька.

— Традиції то магія, — злякано промовив Фамор, — і ректор сам обрав, він же покликав тебе до відповіді?

— Кляті студіозуси зі своєю тягою до пригод! — вилаялась тихо, зрозумівши на що староста натякає. — Щоб вас кальмари в вузлик скрутили, щоб ви в будяки падали разом з вашим Джаго коханим.

Десь за нашими спинами забарабанили по партах капельки дощу. То моя енергія стихії вже готувалась до божевілля.

— Заклинання колективне? — взяла його двома руками за комірець і затрясла, як моряк пляшку, що виловив з води. — Хто його створив?

— К-колективне, — видав хлопець. — Всі старшокурсники, старости наших груп і духи академії.

— Щоб вас всіх злі косатки покусали, — прошипіла, відпустивши хлопця.

От чого саме я? Хотілось впасти на коліна й глянути на небо. Колективна магія важко піддається змінам, її майже не розсіяти, а якщо увімкнути логіку, то можна залюбки віднайти у формулі неможливість зректись вибору.

— Який відкат за непослух? — спитала похмуро, махнувши рукою.

Дівчата, що стояли неподалік, підскочили й тихо скрикнули. Глянула на них вовком, а вони зніяковіли від кількох хвильок води, що застигли у повітрі.

— Просто відзиваю дощ, — розвела руками, — а то лорд ректор ще припреться й знову мені впаяє попередження за неконтрольований викид сил.

— Блок магічного резерву на пів року, — прокашлявся Фамор.

Хлопець почервонів, встиг на ноги здійнятись й відійти від мене на безпечну відстань, ніби то його врятує.

— Облиште, Ваша Високосте, його вже так природа покарала, — пробубнів хтось з вогневиків, та я не звернула уваги.

— Що потрібно зробити? — зітхнула й прикрила очі, приборкуючи лють.

— Викрасти табличку біля дверей ректора й заховати її, — прошепотів Фамор у цілковитій тиші.

За моїми стражданнями спостерігали навіть вогневики, а маги землі притримували двері, щоб інший курс носа сюди не сунув. Я ж… Не могла втратити свою магію на такий довгий час. Відчувала нутром: та мені знадобиться, ще більше, аніж вода та повітря.

— Добре, — закотила очі. — Але якщо щось піде не так… Тримайся від морів мого батька якнайдалі!

***

Вечір. Вогники горіли в вікнах академії: то згасали, то загорялись. Зоряне небо виглядало дивовижним. Не раз я випливала й, качаючись на хвилях, споглядала ті далекі й невідомі зірки. В пору гратись у морі з якимось русалом чи бігати у величних садах матері… Там такі квіти, навіть не переказати: надзвичайно красиві й соковиті, троянди пахнуть звабливо, дурманять голову, а лілеї… Ті квітнуть майже круглий рік завдяки архімагу, що вивів спеціальний сорт фіолетового кольору. Мати дала їм ім’я — Лія. Наче на честь мене, але всі знають, що той архімаг по вуха закоханий в Кайлу. Таким чином вона поставила його на місце, лишній раз нагадавши: має сім’ю. А як тоді батько лютував… Ох! Він тоді тиждень у її палаці провів, не зважаючи на всі труднощі трансформації й встиг всіх знатних дам з розуму звести. Ейра видався чоловіком красивим, мужнім та завзятим, тією далекою фігурою, про яку писали романістки в газетах та видавали книги. І нині я хотіла отримати хоча б капельку батьківської мужності.

Коліна тряслись, руки теж. Зиркнула на заляканого Фамора скоса вкотре за цей довгий день. Його не полюбила Брунгільда, бо бачте він її квіточку морську образив. Так вона назвала мене й добряче зіпсувала вечерю для молодика. От тепер староста ходив бідний, зляканий й голодний. Ми шмигнули до викладацького корпусу крізь акуратно висаджені кущі фіолетових квітів, назву яких не пам’ятала.

— Зараз, я активую магію, — прошепотів він, — й ти отримаєш дозвіл на вхід.

Старости мали багато привілегій, як і зайвої роботи. Одне з таких виключень: доступ до викладацького крила. Там на першому поверсі бібліотека, якою вони могли користуватись цілодобово. Я накинула капюшон, кутаючись в теплий оксамитовий плащ. Літо літом, а мерзну я добряче, то тобі не теплі й ласкаві води.

— Ні, ти підеш зі мною, — вхопила його за руку, після того, як іскорки магії у сфері спалахнули зеленим, — допоможеш.

Він нервово ковтнув, але заперечити не зміг, бо я силоміць повела цю бідосю за собою. Здається, у нього на мене скоро алергія вилізе й він покриється червоними плямами, а ні… Фіолетовими! Нам довелось сховатись у темній ніші від привида патрульного, що просто пролетів повз.