Глава 5

Якось вчора мені вдалось уникнути зайвих розмов. Адепти лиш зиркали здалека, перешіптувались, але поки ніхто не наважувався підійти й поговорити. Ба більше, ще за наказом розпорядника, нас направляли їсти в кухні за маленьким столиком. В теплій та затишній атмосфері. Сам Цезаріус на очі не показувався, але кімната з ванною блищали, як відполіроване хвилями скло. Брунгільда ж захопилась трьома худими й блідими адептками. Плескала в долоні та все казала: «От, Джаго… До чого дівчат довів, ну нічого я йому солі в рагу насиплю, отримає він мені перець в випічку».

На відміну від Цезаріуса, вона світилась яскраво рожевим кольором й пускала сльозу, дивлячись на нас. Особливо кухарка зітхала, коли я вчергове поморщилась від болю в ногах. Кістки нили так, що зуби зводило. В таких ситуаціях я завжди закривала очі й чекала, поки те нестерпне відчуття зникне у прірві минулого. Здається, Брунгільду ті сухі подробиці, що фрейліни нащебетали, вразили аж в саме серце. В очах духа я посіла особливе місце. Тепер на столику біля ліжка на мене чекали смаколики: то яблуко, то якась випічка чи цукерка. І цією слабкістю я мала намір скористатися, дійти до істини про самих примар-слуг академії. Чи справді Джаго їх тримає тут за допомогою темних ритуалів? Та й скільки тих, хто приречений служити? Двоє? Троє? Чи десятки?

Перше заняття проходило в окремому корпусі стихійників, де над дахом вирували то дощі, то вітри, то іскри. У групі водників студентів виявилось всього п’ятеро, враховуючи мене. На мене дивились зі здивуванням, хтось тикнув пальцем, перешіптуючись, а кілька вогневиків, з якими нас суміжна лекція, поклонились. Вони виявились синами вельмож з королівського палацу й знали мене. Навіть просили вибачення, що не поступляться місцем, бо на заняттях треба суворо слідувати правилам: сидіти у своїй стихійній групці.

Тож довелось займати останню парту в першому ряду й очікувати.

«Захисна магія й нейтральні заклинання», — прочитала я в розкладі, що на прохання вчора переписали для мене близнючки.

— Фамор, — пролунав голос зовсім поруч.

Я підняла погляд з каліграфічного почерку, щоб глянути на красивого юнака з білявим волоссям та синіми, наче море очима. Він натягнув посмішку, що радше вказувала на його зніяковілий стан.

— Ось це — Таллінг, — вказав на хлопця з чорною чуприною та зеленими очима, — Марібелла, — на рудокосу дівчину, що якраз сиділа перед мною, — та Данара.

Всі, кого він представляв по черзі схиляли голову в знак вітання.

— Я староста, — промовив хлопець, — якщо будуть якісь питання, то звертайтесь, Ваша Високосте.

Їх я бачила вперше, скоріше то звичайні люди, без титулів й зайвого лоску аристократичного імені. Судячи з їх енергетики, легкого запаху моря, водники посередні. Ні супер сил або просто стихія ж погано підкоряється. Я б могла кожному допомогти за бажанням, всього лиш потрібно пробратись до королівського джерела й дати їм випити води… Найціннішого ресурсу, що взагалі існує в русалів. Він рідкісний, відновлюється повільно та й на повноцінну чашу напою потрібно чекати як не місяцями, то роками.

— Лірея, — сказала спокійно й поклала руки перед собою на парту. — Краще звертайтесь на ти й без титулу.

На мить в кабінеті повисла тиша. Двері розпахнулись й туди ввійшов лорд ректор власною персоною. Фамор спішно повернувся до свого місця, а я… Отетеріла. Особливо, коли побачила, що в записах близнючок цей предмет має вести Айрін Фреско.

«Чи вони зі своїм розкладом спутали?» — міркувала, вдивляюсь в похмуру фігуру Будяка.

Що не день, то він все гірше виглядав, наче делікатна тканина, яку засунули в шафу як-небудь. Очі червоні від недосипу, та й сам Джаго блідий, скоро контури обличчя змішаються з кольором його волосся. Ну й жах. Та сьогодні  до образу лорда додалось до нього дещо інше: я відчувала його роздратування й спрагу. Чому? Звідки таке? В родині ні матері, ні батька емпатів не було.

— Професорка Фреско відправилась до департаменту освіти, — сухо промовив ректор, обводячи кожного поглядом. — Поки вона проходить відповідні екзамени, ваш викладач - я.

Адепти переглянулись. Я ж відчула себе дурепою. Одногрупники знали про що йде мова, якась чергова таємниця чи інтрига закопані на дні морському. Треба буде когось виловити у свої сітки й випитати. А з того, як де Данр суворо виглядав, можна сказати: з викладачкою справді трапилась якась халепа.

І на мить я запідозрила, що то він винен у всіх її бідах. Скоро ще стану жрицею культу «Джаго де Данр — проблема всього світу». Й найголовнішим ритуалом там стане якраз церемоніальне втоплення Будяка. Будемо повертатись до традицій далекого світу, коли наче людей приносили в жертву морським богам. От тільки у нас буде один, а після нього — гілочки чортополоху.

— Деяким з вас, — він зосередив погляд саме на мені, наче прочитав мої думки, — я б порадив запастись сумлінністю. Де Ран, ваші однокурсники вже другий тиждень навчаються, вам же доведеться самостійно доганяти програму.

Просто мовчки кивнула на новину. Я то раніше здогадувалась: тут все не просто так, ну не може бути старт навчального року посеред місяця, хоча традиція ще навчатись літом — божевілля. Подумки побажала довгих літ королівському раднику, бо коли визволю його з каменю, накажу чорним акулам атакувати його й гнати у сусіднє море, щоб знав: принцесу Лірею де Ран треба обпливати десятою стороною.