4.2

Тепер розпорядник виглядав зніяковілим, якщо примари взагалі можуть щось відчувати. Еделін та Адалін сиділи на краю ліжка, ледь не тримаючись за руки й то діло зиркали на похмурі стіни. Я ж застигла біля вікна. Молодша близнючка ще натяком вказала на нічну сорочку, у її погляді я побачила ще більший жах, наче голою стояла посеред натовпу. Жестами вона показала мені прикритись, напевно. Рухи її більше схожі на рух мацаків напівживого восьминога. Проігнорувала, зосередившись на дворецькому.

— Ну? Чи мені весь корпус затопити? — хмикнула й глянула на свої нігті. — Там в батьковому палаці у мене декілька ручних акул залишились, сумую за ними…

Розпорядник на мить зникнув у повітрі, потім, матеріалізувався на моїй скрині з одягом. Сів, випрямившись, звідти прекрасно видно нас трьох.

— Лорд ректор мене приб’є, — пробубніла примара.

— Йому зараз не до тебе, — фиркнула й важко зітхнула. — Що то за шрам на його руці?

Співбесідник розвів руками. Я зрозуміла, по тих поглядах, щебетаннях: треба давити на близнючок, аби змусити примару грати за своїми правилами та гребти всі мушлі до скарбнички.

— Дізнаєшся, — мовила тихо, ступивши до нього ближче, — то заради його ж блага, хто знає в які будяки він скочив цього разу.

Дверці старої шафки скрипнули, під ногами щось зашипіло, пил полетів мені в обличчя, я закашлялась.

— Цезаріусе! — писклявий голос старшої наповнив кімнату. — Як ми можемо тобі допомогти, коли ти не поважаєш нашу леді?

— Принцесу, — виправила її Адаліна.

— Допомогти? — прохрипіла я. — Допомогти?! Та гнати ту тварюку тушкою мертвого кальмара з кімнати, намалювати охоронні руни води, щоб та потвора одноока не сміла й потикатись.

Від погрозливих ноток мого голосу, здається, затряслись стіни… Чи то не стіни? А ой… То вже стовби води, що здійнялись за моєю спиною, змусивши сестер й духа застигнути на місці. Цезаріус же вирішив зобразити з себе рятівника, стати перед дівчатами, кинутись грудиною на тризуб морського царя.

— Я не дам тобі, адептко, загубити світлі долі прекрасних леді! — прошипів погрозливо чоловік. — Ти й так біду в людські життя несеш!

З чепурного дворецького він перетворився на якусь хижу подобу стихійника: зціпив зуби, виставив руки перед собою… Над моєю головою застигнула хмара зі сміття з пилом, якісь непотрібні речі.

— Цезаріусе, припиніть! — верещала Еделіна. — Інакше я…

— Ми! — вклинилась її близнючка. — Ми розповімо лорду ректору про те, що ви просили звільнити вашу душу!

На мить в кімнаті застигла тиша. Навіть стихія за спиною завмерла, як маленьке дельфінятко перед чимось дивовижним.

— Тобто? — взялась за нитку цікавості й прийнялась тягнути її на себе щосили. — Наказую мені відповісти, інакше… Інакше попрошу матір вигнати вас з насиджених місць.

Батько колись казав мені: «Ох, Ліреє, ти колись з розуму навіть морського кажана зведеш. Все розтрощиш на своєму шляху. Як я і твоя матір». Так й зараз. Я була готова на все, щоб дізнатись потрібне, щоб врешті втихомирити дурного привида, якому я нічого поганого не зробила й навіть вчора пробачила дурний настрій, зустріч з брудним килимком по його волі.

Нині ж жертвами стали близнючки. Я лютувала, як море в непогоду. От чого він біля них стелився! Зі мною одразу зрозумів, що не вийде провести й зробити черговою примарою академії. Я читала про деякі темні речі, але щоб ними користувались під самісіньким носом Її Величності?! Лорд Джаго голову пошкодив, коли вперше в будяки впав?

— Ти ж знаєш, що якщо тебе замкнули в пастку, — казала чітко виділяючи слова, роблячи невеличкі паузи, стискаючи руки в кулаки, — то той, хто прийде визволити тебе стане наступною жертвою, така ціна твоєї свободи.

Замети з пилу, сміття, й стихії знають що, зникли. В кімнаті вмить стало свіжо: задихалось легко, стіни навіть посвітліли, й на диво… Навколо ні пилинки. Кристальна чистота й зойк фрейлін.

Я відізвала сили, відчуваючи неприємне поколювання в ногах та запаморочення голови.

— Ви не розумієте, я… — відізвався дух й важко зітхнув, — я жив раніше тут в одній з трьох, нині проклятих кімнат.

Й чи від відчаю, чи то від того, що Аделін запустила в нього рушником, він метнувся під стелю й зник. Славнозвісне «ф-ш-ш» сповістило, що втік розпорядник з кінцями й чи з’явиться найближчим часом — невідомо.

А тим часом постукали у двері. Добренько так, що ті ледь не злетіли з петель. І хто ж то був? Правильно! Лорд Будяк власною персоною. Я чула його голос з коридору, поки близнючки спішно накидували халат на мої плечі й закутували в нього, немов малу дитину.

— Адептко Ліреє Аква де Ран, відкривайте! Що у вас там коїться? Всі захисні закляття в академії пищать про небезпеку!

Приперся. Влетів в кімнату незадоволений, в чорній піжамі та плащі, накинутому поверх. Весь заспаний, пом’ятий з синцями під очима й блідним виглядом. І ото Будяк такий кожного ранку після сну? Фу! І терпить його ж хтось…

— Що тут відбувається? — пророкотав він, озираючись.

Фрейліни отетеріли, менша вже ледь стояла на ногах, пам’ятаю, мала вона звичку втрачати свідомість в самий «зручний» момент, а старша просто розгубилась.