4.1

Я так і не дізналась про прокляття кімнати. Й взагалі злюка-дух під час вечері вхопив мене за руку та відвів до кухні, оминувши банкетну залу й познайомив мене зі своєю колегою.

«Нагодуй принцесу, Брунгільдо, тільки не забувай, вона — русалка!» — його голос ще досі стояв у думках, навіть віддався відлунням уві сні.

Ввечері я забрала зайвий пил за допомогою магії води й впала на ліжко без сил.  Сни на суші, як завжди, у мене жахливі. Четвірка, закутана в темні мантії, сиділи на лаві й розмовляли. Кожного разу, коли те видіння приходить у свідомість, слова різні. Сьогодні запам’ятала чітке “Час повернення близько”.

Навіть гадки не маю, що б це могло означати. Зранку мене ж розбудили дівочі голоси й любезне щебетання… Духа? Розплющила очі й ледь не гепнулась з ліжка на брудний килимок. У кімнаті вже розібрали речі фрейліни з замку королеви.

— Ні, — простогнала, протерши повіки, щипаючи себе за ніжну шкіру передпліччя.

Здивовані молодиці у простих сукенках так й завмерли з речами в руках. Одна — Еделіна, каштановолоса красуня з зеленими очима, трішки нижче мене і її сестра — Адаліна. Близнючки відрізнялись тільки ростом. Й мені хотілось вити… Як виє вовк на місяць, як гудить голодний кракен на весь океан, що аж чути до моря. Могла й заспівати, але голос в мене нікудишній через змішану кров.

— Ні, — знову простогнала. — Тільки не це!

— Ваша Високосте, — Еделіна поклонилась, потягнувши зі собою сестру за ліктя.

— Принцесо, — пискнула друга.

Я ж важко зітхнула й зиркнула на духа.

— Тільки не кажи, що вони студентки теж, — прочистила горло й поморщилась від болю в колінах.

— Прекрасні леді й справді зараховані на факультет базової магії, — випрямився привид, склавши руки за спиною.

Сьогодні він доброзичливий. Сьогодні дух-розпорядник світився трішки яскравіше й мав веселий блиск в очах.

— Доброго ранку, принцесо, — сказав він, посміхаючись. — Пора вставати і йти до сніданку. Ваші компаньйонки сповістили: згодом привезуть необхідні для навчання речі, для всіх трьох.

Й він озирнувся, зацікавлено вивчаючи рум’яні щічки близнючок, затримавшись на Еделіні. Вона вважалась старшою й знать у маминому палаці не любила її, навіть королева більше виділяла її сестру, змушуючи Еделіну залишатись тінню.

Я розуміла прекрасно: сенсу сваритись на них немає, вони як і я заложники ситуації, рибини, що намагаються дібратись до води, бо їх хвилі викинули на берег.

— Що ж, — зітхнула від болю в ногах, — надіюсь, дехто не буде розповідати своєму батечку, генералу служби королівської безпеки про мій кожен крок.

Вони вдали, наче не розуміють про що йде мова, а я ж підвелась, плутаючись в довгій нічній сорочці й покрокувала до ванної кімнати.

Черговий сюрприз, цікаво, який стане наступним? Плавуча медуза? Гігантський восьминіг? Нескінченний дощ?

Висунулась з напівпрочинених дверей. Дух-розпорядник так й папугою на плечі моряка щебетав до близнючок, здавалось: від погляду старшої він перетворюється на примарну калюжку, аж настільки його пробирає.

— Кхм, — кашлянула, перериваючи чергову хвилю воркування, — дух, скажи, а чого ця кімната вважається проклятою? Як розумію біля нас теж особливо ніхто не живе.

Треба було бачити страх в очах фрейлін. Від нього, аж ефемерна аура розпорядника потемніла.

— То не моїх рук справа, — прочистив він горло, глянувши на дівчат, — то наказ лорда ректора, а я… Я не маю права його ослухатись! Не маю права перечити йому!