Глава 4

Загадковий дух розпорядника підштовхнув мене у спину, немов непрохану гостю, і розчинився, залишивши відчуття холоду. Двері самі розчахнулися я впала на килим, здійнявши хмару пилу. Вочевидь, примара мене не злюбила з перших хвилин перебування в академії.

Відкашлявшись, оглянулась: овальна зала, три порожні ліжка, запилені комоди й прочинене вікно з видом на ліс і далеке море. Атмосфера така, що наче тут давно ніхто не жив або ще гірше — помер.

Людські оселі мало мені подобались. Так… Деякі з них величні, зроблені майстрами своєї справи, та чи зрівняються вони з темними глибинами моря? Батьковий замок — велика будівля з морського мармуру, що тільки може знаходитись у воді, на суші просто зникає, розчиняється у повітрі. Стіни там освітлюють водорості, а у вазах стоять корали. Ранком чути спів сирен, тихе коливання води й рибок. А тут? Вітер в кращому випадку і пташка якась. Навіть сірі мури материного замку навіювали на мене сум.

Тільки декілька годин на суходолі, а вже бажаю поплавати на хвилях й погрітись на сонці на величному березі русалок, куди дорога кожному смертному закрита. Я обняла себе за плечі й сіла на краю односпального ліжка з балдахіном, дивлячись на свої речі, аж поки не крикнула від одного ока на стіні. Дух матеріалізувався переді мною. З зацікавленим виглядом, споглядаючи, наче чогось очікуючи.

— Час вечері вже проходить, — видала та напівпрозора форма з жалем у голосі, ніби зголодніла не я, а вона.

— А як же пилюка? — буркнула я, відводячи погляд від духа і зиркаючи на шар бруду. — Я ж не спатиму у свинарнику…

— Академія — не курорт. Прибирає той, хто живе, — зітхнула примара, і її форма на мить розтанула в повітрі, щоб знову зібратись докупи. — До того ж в кімнаті давно ніхто не жив, лорд ректор сам обходить її стороною, а ці коридори вважаються проклятими.

Цезаріус врізався об протилежну стіну, зникаючи. Я зиркнула на нове око.

— І чому ж така честь? — насупилась я, встаючи.

— Ну… — розпорядник ніяково посміхнувся, показавши свою голову.

Аж раптом примара різко зникла, не попрощавшись. Тільки почула неприємне вуху «ф-ш-ш-ш» і все. Я ж застигла посеред брудної кімнати. От і наче призвати сили водної стихії я можу, як й затопити все крило, от тільки перетворюватись на русалку нині не вийде. Затремтіла, коли наступної миті з коридору долинули звуки дзвіночків, немов різкий пронизливий свист вітру між скель. Мабуть, сигнал на вечерю. Відкрила скриню, і пильнуючи чи немає тут посіпак, нашвидкоруч передягнулась. Так чи інакше, знайду відповідь на питання, що так турбує, а ще… Той запалений шрам на руці в ректора досі вирував у думках, змушуючи повертатись до цієї картини. Не забула й про намисто-артефакт…

«Треба швидше його пару віднайти, тоді все зміниться… Може виберусь звідси раніше, аніж очікувалось».