2.2

Я спостерігав за сценою на березі озера з відкритим ротом, з завмиранням серця та магічного резерву. Здалось, що навіть на якусь мить-другу затримав дихання і забув про все.

То виглядало як визволення з рабства, як ключ до довгоочікуваного звільнення від хвороби-прокляття.

Я настільки здивувався, що пропустив повз вуха хід їх розмови, втратив важливу перлинку істини.

— Місяць, відьмо, — продовжувала шипіти, як змія, принцеса, — у мене всього місяць, може мені теж тебе на статую перетворити й полишити тут?

Очі у старої русалки збільшились від переляку. Вочевидь, щось її пройняло й та з червоним хвостом почала щось белькотіти та просити вибачення, а я… Я вчергове дивувався тій силі, яка схована в магічному резерві морської принцеси й заздрив. Мене раптом осягнула думка: «От хто вже точно допоможе звільнитись від рабських пут та зняти прокляття. Всього лиш треба дібратись до скарбниці її батька, а хто це зробить? Правильно! Лірея! Через тиждень-другий я або зможу побороти її, виснажити, підкорити власними силами й подавити волю русалки. Тоді наказ, або… Закладу в дівочу голову бажання допомогти лорду-ректору, а може й майбутньому наставнику».

Не відкинув варіант й шантажу, у ті миті я вбачав чудову нагоду, щоб скористатись тендітною напівкровкою. Кого спинять корони її батьків, коли на кону стоїть власна недоторканість, гідність та життя? Аріелла скоро зможе мене зламати, повністю проголосити себе володаркою архімага. Я боявся уявити, які навіть накази можуть з’явитись у свідомості інтриганки, що тільки шукає нову жертву і її статки. Вона мене згубить, наживе дитину, стерві нічого не вартує наказати, тим паче… Ми з нею заручені.

Відганяючи жахи власного життя, я підійшов ближче, пробрався крізь зарослі чортополоху.

— Я не можу перебувати довго на суходолі, — белькотіла відьма, — морський володар наклав на мене особливі чари.

— Де артефакт? — металевим голосом спитала принцеса, зазираючи у безколірні очі співбесідниці.

— Десь в академії, — через хвилину відповіла відьма й важко зітхнула, — або в скарбниці її, або у володіннях ректора, або з кимось з нащадків лордів, — розвела руками й важко зітхнула, — точно не скажу, охоронна магія.

По хитрій посмішці бачив: стара лукавить й щось недобре замишляє. Коли у повітрі з’явилась маленька іскорка, я був готовий зірватись на захист принцеси. Королева зітне голову, якщо щось трапиться в перший день навчання її дорогоцінної спадкоємиці.

— Може, парні артефакти зведуть долі їх власників. Навіки! — в’їдливо промовила відьма й потерла руки. — Істинне кохання ладне творити чудеса.

Я підскочив, коли маленька блискавка поцілила у хвіст відьми, змусивши ту відлетіти до води. У повітрі з’явився нудотний запах смаженої плоті. Злющі очі Ліреї де Ран зустрілись з моїми, точніше — з пустотою. Що-що, а ілюзію їй просто так не розкрити.

— Забирайся, — процідила крізь зуби русалка, — покличу, коли будеш потрібна й тільки спробуй не відізватись на магічний поклик… Розкажу батьку, як крала воду з джерела!

Відьма зойкнула й зникла у воді. Принцеса ж задумалась, потім — підійшла ближче, вдивляючись в ділянку, де стояв я. Побродила біля зарослів й пішла геть. Коли її фігурка зникла за поворотом в академію, зітхнув з полегшенням. Ступив один крок, другий, й перечепився, падаючи прямісінько в кляті будяки…

«Чудово, о великий архімагу, — встиг подумати, відчуваючи, як колючки впинаються в спину. — Лірея грає зі стихіями на рівні старшого адепта, а ти зі своєю гідністю».