2.1

Я з самого початку знав зі прибуттям принцеси до моєї академії щось не так. Наказ королеви прозвучав грубо й погрозливо, мене одразу поставили перед фактом: або я її зараховую на перший курс в групу стихійників, або можу шукати покровительства в іншій країні, якщо зможу перенести туди замок академії та всі прилеглі території. На мене тиснули безпощадно, використовуючи магію владущого роду. Тільки у рідкісних випадках Її Величність тратить резерв. Та й хто я такий, щоб відмовляти? Скромний слуга королеви, що влип у неприємну ситуацію. Можливо, через декілька днів, й самому доведеться навідатись до палацу Кайли та валятись у ногах, молячи про помилування. Клеймо неприємно кольнуло і я прикрив його тканиною сорочки й застебнув ґудзик на рукаві. Прибережні зарослі озера — скромна місцина з якої спостерігав за охоронцем принцеси, що кожен куточок академії видивився й винюхав, наче собака. Втім, як підказувало внутрішнє передчуття, то не зовсім чоловік. Й здивування особливого не виникло, коли через хвилину-другу форма ілюзії зникла, розчинившись у повітрі. Маленькі хвильки туману спали й перед мною опинилась дівчина. Зі своїх зарослів я бачив, як та дихає важко, ступає по землі та кривиться, наче то не трава, а гострі колючки троянд чи лезо. Все ж ті самі будяки, особливий вид, виведений вредним архімагом-старожилом, нині він став моїм прихистком. Злий жарт мага закінчився тим, що його стійке до жорстоких умов природи творіння, росте по всьому світу. Звісно ж! Божевільний осідлав дракона й розкидував насіння куди тільки бачив! Я обережно обламав гілку, щоб не поколотись, накидуючи на себе магію ілюзії іскри, ставав невидимим, змішувався з зеленню навколо.

Лірея огледілась по сторонах, поправивши тонку накидку на плечах й міцніше зав’язавши її, дівчина прохрипіла закляття. Я чітко відрізнив діалект водників, хоч чув його декілька разів від Володаря Морів. Вода забурлила, перетворюючись на піну й пройшла десь хвилина-друга, поки озерце не виплюнуло перед собою стару русалку.

Водних магів стихія пристосувала до всього: вони могли жити і в прісній воді, і в соленій, підкоряючись правилам стихії. Такі мутації стаються з кожним, хто дозволив енергії води, вогню, землі, вітру текти у своїх магічних жилах. Маги вітру, до прикладу можуть літати, немов птахи, перетворюючись в гарпій, маги землі живуть у лісах, де правлять племена друїдів та дріад, а вогняні натури обрали своїм середовищем пустелю.

Стара рибина, так її подумки назвав, стала ротом хапати повітря й зарухала хвостом.

«Матінко! — подумав, стримуючи свист здивування. — Енергії навколо зашкалюють! Настільки принцеса сильна! Іскри вирують скрізь, де тільки можна».

— Ти що наробила, відьмо, — зашипіла Лірея Аква, — ти в кого мене обернула?

— За наказом Його Величності, — почала белькотати сива фурія, виставивши щит магії перед собою.

Та він не допоміг, розсипався капельками води, тільки принцеса торкнулась до напівпрозорої цівки.

— Якого милого я обернулась в одного з охоронців? — продовжила допит Лірея. — Хіба правитель тобі таке наказував?

Вона схилилась над відьмою з червоним хвостом, вхопивши ту за плече. Позаду неї піднялись стовби води й зависли у повітрі загрозою для кожного, хто сунеться на скромну галявинку близ академії, приховану зарослями будяків і величезних дерев.

— Ні, — відьма, чийого імені не знав, злякано подалась назад. — Просто… Просто я хотіла допомогти Її Морській Високості знайти артефакт…

Лірея не відпускала стару русалку й нависала над нею сірою хмарою. Мені ж енергії магії несподіваної гості суходолу здались знайомими.

— Яким чином? — прошипіла принцеса. — І чим, по-твоєму, мені допоможе ця безглузда чоловіча подоба?

— Він в академії, — прикрилась на всяк випадок жінка, — а ректор… Якщо вірити чуткам, він по чоловіках! От я й подумала, що ілюзія охоронця допоможе.

Принцеса застигла й розреготалась. Я ж почервонів від злості. Дурні плітки прилипли до мене вже другий рік як. Якась ображена леді з чорним язиком, хоча що значить якась? То леді Ріана де Етермод постаралась. Стара інтриганка, бо я відмовився від ролі її молодого коханця. От тільки не здогадувався, що це все набуде масштабу морського дна. Можливо, Лірея де Ран відчула моє обурення, бо те, з як вона вхопила відьму за горло і здавила, змусило мене подумки зааплодувати їй. Вир води схлинув, розплескавши капельки по траві й стовпи сягнули знову кількох метрів.

— Мене перетворювати в чоловіка, — шипіла крізь зуби адептка, — без згоди й попередження! Ти страх втратила, відьмо? Мені розказати про всі твої гріхи батьку? Може то ти підсунула клятий артефакт й мене підставила?!

Й вказала вона на намисто на шиї. На перший погляд, воно здавалось звичайнісіньким, але для мага мого рівня вся правда відкривалась. На шиї принцеси знаходилась досить небезпечна річ, що навіть може її вбити. Цікаво, вона хоч знає що то таке?