Глава 2

Суходіл я любила не надто сильно. Плата за ноги — біль. Нелюдський, пульсуючий, такий, що не зможуть ліки допомогти, чи врятувати імениті цілителі. Я опинилась на березі, лежала, як риба, викинута з води. І, перше, кинулось в очі, коли прийшла до тями — сходи. Круті й сірі, вони вели у гору до величезного замку з синім дахом. Славнозвісна Академія Аталісу ловила на собі останнє сонячне проміння. Цю магічну школу не любила добряча половина аристократів. По-перше, тут немає літніх канікул. Всього лиш якийсь тиждень для перепочинку. По-друге, деякі викладачі тут — особливі монстри дотошності. По-третє, ректор тут Будяк, але то вже моя особиста версія.

В горлі пересохло,  тремтячка від холоду напала, як акула на м’ясо. Пісок прилипав до оголених стоп. Неподалік на березі творився ґвалт. Лорд Джаго де Данр, власною персоною відчитував трійку студентів, трясучи у повітрі кількома пляшками зі скла.

— Спиртні напої та під час навчання, — погрозливо шипів він, — вам би думати як осінній рубіж здати…

Джаго, як пам’ятаю з пліток аристократок, завжди прикидався правильним. Ну або таким був по житті: лишнього не зробить, за невидиму лінію недозволеного не переступить. Ще його самоконтроль... Іноді мені здавалось: на його обличчі натягнута ввічлива маска. Його довге волосся було ознакою нащадка ельфів, тих, що давно пішли у Краї Туману та ніколи не потикались на очі ні людям, ні народам стихій, ні драконам. Могутній архімаг мав білі, як морська піна коси, що чимось схожі на мої. Незвичні темні очі й красиве обличчя. Його сильне тіло не раз ставало причиною перешіптувань придворних дам, серцеїдок, що намагались захопити увагу вигідного нареченого. Та Джаго відсторонено з ними спілкувався, танцював й полишав на самоті, слідуючи правилам етикету. Ніхто гадки не мав, що коїлось в його особистому житті, а певний пласт пліток краще не повторяти й не казати йому в обличчя… Може він тоді від злості блискавкою шмякне, коли дізнається, що йому приписали роман з молодим конюхом чи служкою? 

Коли наші погляди зустрілись, чоловік видав здавлений хрип, замість голосної лайки на студентів. Глянув то на пляшку, то на мене, задумався. Я ж стояла у мокрих одежах, завдяки магії при трансформації на мені завжди залишався халат. Приходила до тями, в голові ще паморочилось.

— Ректоре де Данре, — мовила й жахнулась.

Голос не мій. Ті жіночі, приємні вуху й тоненькі нотки зникли, замість них пролунав чоловічий бас. Оглянулась: м’язисті ноги, вдвічі більші за ті, що мали б належати мені, оголений торс та малесенька пов’язка на стегнах, що ледь-ледь прикриває інтимне місце, довжелезні руки в мозолях. Ох, скільки зусиль довелось витратити, щоб стримати несамовитий крик…

— Її Величність сповістила, щоб я чекав на морську принцесу, — сухо сказав Джаго, сховавши пляшку за спиною.

Він ще зиркнув на риболовні сітки, що валялись неподалік, потім — на горе-учнів й посмурнів. Вологе знаряддя, від якого в кожної русалки кров в жилах стигне, тут же випалила магія, не залишивши навіть попелу після себе.

— Два місяці відпрацювань, — грізно додав ректор, — професор Гук чекатиме вас з сьогоднішнього вечора.

Згадала, що на людський лад сьогодні наче субота й підняла брови, стараючись стримувати позив, щоб не кинутись назад в море й не задушити відьму. Та біда... Не можу! Батько наклав спеціальні чари й просто так додому мені вже не повернутись. Слуги з материного замку вже мчаться в академію з необхідними для навчання, а ті, що належать правителю морів, з’являться згодом й принесуть те, що потребуватиму сьогодні.

— Володар якраз з дочкою бесідує, — прочистила горло, зображаючи сильного чоловіка, — принцеса Лірея прибуде до академії згодом, мені ж наказали перевірити її кімнати та переконатись у безпеці.

Лорд ректор скептично оглянув ілюзорне тіло, затримавшись саме на пов’язці з невідомої тваринки й посмурнів ще дужче.

«Ох і придушу я відьму, — думала, коли слідувала за чоловіком, — ще минулі її промахи згадаю, от їй будуть непереливки!»

— Адептам пора повертатись, — сухо проказав чоловік.

Трійку хлопаків, як вітром здуло. Побігли вони по сходах, наче побачили гігантського краба, що просто так не здолаєш. Лорд де Данр зупинився напроти.

— З вашою принцесою, пане, — почав він, зіщуливши очі, — у мене особливі відносини і її магію, чую за версту. Щось мені здається: моя нова студентка вирішила знову жартувати.

— Я охороняю Її Морську Високість, — пробубніла я й насупилась, сподобляючись одному зі своїх вартових, — огляну околиці й академію, тоді й принцесу Його  Морська Величність відпустить.

Джаго де Данр втягнув ніздрями повітря й прикрив очі.

— Слідуйте за мною!