Глава 1

— Ой! — видала я, коли фіолетовий промінчик зненацька влучив в королівського радника.

Морін застиг серед тронної зали володаря трьох морів. Шкіра його стала покриватись кам’яним мереживом. Суміш здивування й страху закарбувалась на обличчі, коли чоловік перестав рухатись й застиг статуєю.  Придворні русали вмить відчули щось недобре та почали потихеньку відпливати назад, як мої брат Ейріан та сестра Дірана.

Важливі Його Морській Величності документи та листи застигли разом з радником. Я нервово ковтнула й спробувала сховатись, та куди? Зосталась самою на видноті.  Всі знали: принцеса Лірея, донька Ейри Акви й людської королеви Кайли де Ран має особливу вдачу потрапляти у неприємності.

Руки затремтіли, я ж сховала причину нещастя за спину. Намисто з різноколірних каменів, оздоблене квадратним медальйоном, звичайно, приковувало увагу. От тільки не пам’ятаю як воно опинилось в моїх руках. Невже хтось його непомітно вклав? Але тоді як, я не відчула чужого доторку? Зустрілась поглядом з володарем… Батько був злим. Всі навколо замерли: й русали-охоронці, й слуги, навіть маленькі восьминоги, яких тримали за домашніх улюбленців. Чекали на мій вирок. Нині непрості часи, а радник — одна з ключових фігур обох королівських дворів.

Що ж… Можу тільки уявити, які нині здіймаються хвилі на морі. Якби вони могли, то напевно дотягнулись до неба. Так завжди, коли морський правитель злиться, стихія разом з ним бушує теж. Певно, вже слуги  біжать сповіщати про це явище й матінку-королеву. Скоро Кайла спуститься до моря, відчує всі чудеса перевтілення: шалений біль, спустошення магічного резерву. Хоча холод морської води остудить її злість? Глянувши ще раз в сторону закам'янілого радника, я стала у цьому сумніватися.

— Лірея Акра де Ран, — процідив крізь зуби Його Морська Величність. — Звідки в тебе взявся артефакт зі скарбниці? Негайно його поверни!

Довелось підкоритись й простягнути річ, що приковувала погляд. Тим часом з тронної зали тихцем випливали відвідувачі, ховаючись у лабіринтах коридорів, прикидаючись коралами, гублячи мушлі та перли. Підступно зникли й Ейріан з Діраною, як завжди, полишили найменшу сестру в біді. Володар же підплив до Моріана й торкнувся каменю, спробував розчаклувати чоловіка, та артефакт відмовлявся його слухати. Такого магічного промінця, як в мене, у батька не вийшло. Здається, навіть сирени змовкли, забули свої пісні, не бажаючи злити правителя. Я вже сама ладна була зникнути, чула, що батько чекає на якісь важливі папери та новини. Серце шалено вистрибувало з грудної клітки, коли Ейра глянув на мене.

— До своїх кімнат, — наказав батько й пригрозив кулаком, — й тільки спробуй без дозволу вийти… Вмить відправишся до Мертвого моря!

Хвіст тремтів від його голосу. Він ще наказав охоронцям провести мене, пильнувати двері… Та у вирі емоцій все чулось відлунням. Мене наче хтось зачаклував, але чужих сил не відчувала.

«Краще б якимось русалом згрішила, — думала, сівши на величезний корал, що слугував ліжком. — Здається, покарання тоді б оминуло мене».

Відчувала слабкість й навіть не помітила, як провалилась у сон. Я не знаю скільки пройшло часу, але розбудив мене батько. Від імпульсу його магії, вмить підскочила й зарухала хвостом, зберігаючи рівновагу.

Матінка ж змовчала на використання сил Ейри, вдаючи, що не помітила сил, що ледь мене не паралізували. Королівська пара мала зелений відтінок хвостів, луска іскрилась золотими переливами. То ознака союзу, щоб всі бачили хто кому належить.

— Лія де Ран! — почала Кайла склавши руки на грудях.

Ненавиджу, коли вона називає мене ім’ям суходолу. Я вважалась напівкрівкою й єдиною спадкоємицею престолу Ельгарії, тому часто навідувалась до палацу матінки.

— Вибачте, — проскрипіла тонесеньким голосом. — Я не знаю як то трапилось, — потупила погляд.

— Збирай речі, Ліреє, — суворо мовив тато, — ти відправляєшся до академії Аталісу!

— Що?

— Що чула! — випалила мати. — Будеш під наглядом Джаго де Данра! Маю надію, його наука виправить твою особливе вміння знаходити пригоди на свій хвіст.

Від імені ректора вчергове нервово ковтнула. Ми зустрічались раніше, і не скажу, що у нього склалось приємне враження про мене. Він, як мінімум, двічі падав у будяки, прилюдно осоромившись. Першого разу лорд ректор зустрівся з рослинами, плодом хворобливої уяви божевільного архімага, під час гри в хованки у палацовому парку. У традиційні хованки грають всі: і великі, і малі, і вельможі, та навіть королева серед улюблених троянд ховається. Невдале зіткнення... І ректор впав у гущавину гострого гілля. А я полетіла  на бідолаху зверху. Його крик й лютий погляд, як і вимазана й порвана мантія ще досі переслідують мене в снах. 

А чи загоїлись його рани від другого разу, що трапився зовсім нещодавно — питання ще те. Джаго знову став жертвою підступних будяків. Їм, негідникам, навіть магічне викорінювання не зашкодило: розрослися й розквітнули. А лорда де Данра настільки вразила моя гра на сопілці, що він підскочив, не зберіг рівновагу й поцілувався з підступними колючками. Відтоді я б воліла не зустрічати ректора академії Аталісу. Зовсім. До того ж мені не подобалось навчання серед людей, все ж серце та душа більше тягнулись до моря та океану.

Вочевидь, мої батьки ту мовчанку сприйняли по-своєму, переглянулись.

— Я радився з відьмою, — почав Ейра й пригладив свою попелясту бороду, — до артефакту, що ти поцупила зі скарбниці, існує ще один — його пара. Саме другий скасовує дію магії першого. І ти його віднайдеш!