Високі й низькі, будівлі, що дивом вцілівши після нападів і тортур. Будівлі, що мовчать історію народу, будівлі, що ховають таємниці та легенди у собі. Бачили вони напевне, як жили ми до і зараз, як живем. Боліло їм? Чи плакали дощами? Омиті кров’ю, носять за плечима тягар сотень, сотень літ. Сльозами не умиті, кров’ю кроплені повік, душі сиріт, зберігають і ведуть народ земний вони. Будівлі історію мовчать, мовчать так тихо, непомітно. Бачать, чують і ведуть, все далі, далі у минуле, тих хто знать хоче і хотів, як Козаки звели усіх чортів і вбили там на площі, звільнили свій народ. Як постала Київська Русь за Золотими ворітьми. Як стеріг браму Кий, славний, чесний і мудрий Киян.
Будівлі Україною стоять і бережуть, як найміцніша брама. Дім – це місце, де собою можна бути, місце, де душа мудрості набралась і пішла по світу щастя шукать свого.
Будівлі історію мовчать, споруди захисту й молитви, не оминай ти їх, прийди і розпитай. Вони розкажуть, може й мовчки, але скажуть, лиш для тебе, хто озирнутися зумів.
Відредаговано: 28.08.2025