глава 3.

Глава 3.

Сьогодні хмари розступилися і після двох дощових днів, нарешті показалося сонце.

Начебто все було добре, але чомусь налетіла туга і захотілося плакати.

• Роман не наступай в калюжі, почула Ангеліна і здригнулася від несподіванки.

Носієм знайомого імені був маленький хлопчик. Який білими кросами міряв глибину калюжі. Від маминих слів він здригнувся, але ще раз зайшов до найглибшої точки, і помалу почав виходити з неї.

Мамі було трохи смішно, але треба зауваження зробити. Вона прокашлялась

 І строгим голосом погрозила покаранням.

• Морозиво сьогодні відміняється!- твердо сказала мама хлопчика.
• Задзвонив телефон. Мама жалілася, що з квартири Романа тече вода, яка просочується через перекриття і затоплює підвал.
• Може Роман пішов і забувся закрити крани.
• Не переживай включаю «марафон» і скоро буду вдома.

Ангеліна прискорилася. Біля будинку стояв розгублений друг Романа.

• Як добре , що ти прийшла, може знаєш де може бути Роман, на дзвінки не відповідає, я вже прийшов додому, він двері не відкриває. Не знаю що думати, в нас за  годину важлива зустріч.
• З його квартири у підвал тече вода, але в мене є ключі від його замка, який захлопується, він залишав, коли їхав по справах.
• Нам треба просто зайти в квартиру і перекрити крани на воду. Відкрили двері і зупинилися на порозі, прислухаючись звідки тече вода. На кухні всі крани були закриті. Відкрили двері в ванну і жахнулися. У ванні, яка доверху була наповнена водою, лежав на боку Роман, одягнутий в сорочку , брюках , одна рука підпирала голову, друга лежала вздовж тіла. З відкритого крану текла вода в якій червоною стрічкою плавало щось червоне схоже на кров.

Ангеліна закричала і вибігла на вулицю, довго бігла, потім ішла швидким кроком поки не змучилась.

Коли повернулася додому , біля під’їзду було тихо, двері Романа були опечатані. Його колега викликав поліцію.

На третій день після страшних подій Ангеліну запросили на поминки, приїхали родичі з іншого міста. Вона посиділа за столом двадцять хвилин з поваги до тих хто запросив і пославшись на справи пішла. Поминки – традиція, але Ангеліна цього не розуміла.

 Надя відійшла від стола і почула за спиною:

• Якби вона була поруч, Роман залишився би живим.

Вона вийшли у двір, де було більше простору і відчуття, що життя продовжується.

-Як ти?- запитала Ангеліна.

• Там родичі тільки що сказали…- І заплакала.
• Не реагуй! Не смій звинувачувати себе – це був нещасний випадок.

Вони деякий час сиділи мовчки.

• Ти знаєш, -  порушила мовчанку Ангеліна, -  в голові крутяться слова священника під час служби. Він сказав, що Бог забирає до себе найрозумніших, талановитих, чесних, справжних.

Роман був довірливий, йому здавалось, що всі йому бажають добра, намагався усім допомогти, тільки натякни про свої проблеми і він вже поруч, але в цьому світі, нажаль кожен за себе.

 Мені не віриться, що його більше немає, все що зараз відбувається начебто

не зі мною, ущипніть мене, щоб я прокинулась. Самого головного я йому не встигла сказати. Ангеліна , я вагітна! Тепер я залишу дитину.

• Впевнена ? Він начебто, говорив, що це не на часі. Розкажеш його родичам?
• Ні! Подивись вони налетіли на їх багатства, ділять між собою. Я випадково чули їх розмову, вірніше спор кому що дістанеться. А в мене буде син, продовження Романа.
• Як же ти сама виростеш дитину?
• Батьки допоможуть. Універ я закінчила, освіту маю, але головне у мене тепер є для кого жити.
• До дівчат наближався чоловік середнього зросту, швидким рухом відкинув з лоба хвилясте волосся.
• Я тато Романа Павло Леонідович!

Ангеліна з Надійкою завмерли.

• Не знаю як сказати. Ми з Марією Миколаївною давно розлучені, Роман мій син і я брав участь у житті і вихованні  сина в міру можливості.
• Там ваші родичі сказали,- почала Надя.
• Не мої родичі,  – це родичі дружини. Вас здивувало, що вони забирають речі на пам’ять. Не турбуйтесь стіни і меблі вони з собою не заберуть. Ви мене вибачте, але я стояв осторонь, курив і ненароком почув вашу розмову.

Так от було би справедливо, якби квартира залишилася спадкоємцю. Прошу вас збережіть дитину, а я подбаю про документи, тільки нікому не розповідайте про наші плани до того часу поки ми їх не втілимо у життя. А зараз я мушу бігти, до побачення.

• Дивно, але Роман ніколи не розповідав про батька.
• Значить прийшов час відкрити ще одну сімейну таємницю.

• Я можу тобі допомогти?- Ангеліна дивилась на маленьку, молоду, гарну дівчину і відчувала в неї неймовірну силу духа .

- Мій телефон у тебе є дзвони дудь ласка в любий час.

• Дякую! Ми так мало з тобою знайомі, а я вже тобі довіряю.

Дівчата обнялися.

• Увечері до Ангеліни постукали родичі Романа і попросили повернути два томи всесвітньої енциклопедії.
• Ці книги давав мені почитати Роман і я хочу залишити їх в себе на пам'ять. Скажіть будь ласка може ви знаходили журнал звіту по останній експедиції Романа?

Його дядя похмуро відповів:

• Приходив його однокурсник і забрав, сказав, що вони йому потрібні для проведення дослідів надалі.
• Зрозуміло!

Невідомо кому до рук попали ці журнали.

Ангеліна зателефонувала Олесю і розповіла про візит родичів Романа і в двох словах пояснила ситуацію.

•  Дай час подумати. Ти думаєш, що звіти попали до рук олігарха?
• Тобі краще знати.

 На дев’ятий день після загибелі Романа Ангеліна зустрілася з його другом,

і вони разом пішли на цвинтар.