глава 2.

Глава 2.

Ангеліна не бачила Романа декілька місяців. Так буває наче живеш поруч, а в той же час в кожного своє життя. Раптом пролунав телефонний дзвінок.

• У тебе є таблетки від болі в голові? – Ангеліна почула хриплий голос Романа.
• Так звичайно, тобі занести, або ти сам зайдеш?
• Я піднімусь до тебе!

Ангеліна відкрила двері і обімліла. Перед нею стояв Роман у чорній сорочці, брюках такого ж кольору з тугою в очах і повною відчуженістю.

• Що сталося, з ким? –захвилювалась Єва.
• МАМА!- видавив із себе Роман. Рак четвертого ступені, згоріла за чотири тижня. Померла в лікарні, звідти і поховали.
• Вони сиділи мовчки на кухні і дивилися перед собою. Ангеліна не знала що казати розуміла, що зараз мовчання можливо найкращі ліки.

Тільки пізніше, багато років потому Ангеліна зрозуміє що, не можна було залишати його на самоті в порожній квартирі в першу ніч після похорон матері. Через багато років, коли помре мама Ангеліни вона так саме залишиться сама в першу ніч після похорон. Донька з сім’єю жила в іншому місті і просто не встигала вчасно приїхати, а син викликав таксі і поїхав додому на інший кінець міста до своєї сім’ї.

Минуло дев’ять днів як не стало Марії Миколаївни. Вона була власною жінкою, можливо через свою посаду декана факультету, на якій потрібно було

проявити твердість характеру, вміння швидко і лаконічно віддавати розпорядження, але в сім’ю, яка складалася з двох осіб її і сина ці якості не потрібно було виносити. Вона купляла сину дорогі гаджети , одяг по останній моді, їжу з ресторану, але розуміння, тепла і любові в сім’ї не було. Все мало бути так як вирішила і ухвалила Марія Миколаївна.

Після її смерті Роман розгубився. Виявляється дуже зручно було коли за тебе вирішували, що одягнути, поїсти, з ким зустрічатись, побутові проблеми.

До Романа почали приходити друзі, однокурсники.

 Втішали, випивали іноді ці заходи переходили в гучні суперечки, але їх активність переходила межу.

Ангеліна не витримала і подзвонила у двері до Романа. Їй відкрили і запропонували увійти. В кімнаті стояв дим від сигарет, перегару, відкриті вікна не встигали провітрювати запах торжества над горем.

Хлопець з довгими вусами вклонився і простяг руку назустріч.

• Проходьте, приєднуйтесь у нас дуже тепла компанія.

 На неї дивилися каламутні очі. Ангеліна набрала повітря в легені.

- Значить так! - почала вона войовничо .

- Викидайтеся, швидко по одному!

- Хто це, Роман? Що це? По якому праву?

Роман майже у відключенні, лежачому стані, махнув рукою.

• Нам піти?
•  Залишайтесь! Вигукнув у відповідь нерівним тремтячим голосом.
• Да, ну вас!

 Ангеліна у розпачі вийшла з квартири і вдихнула на повні груди свіжим повітрям.

Через декілька днів Роман знову піднявся до Ангеліна. Вигляд в нього був зовсім убитий з погаслим поглядом і синцями навколо очей.

• Ну як, відновився після похорон Марії Миколаївни ?
• Не починай, краще дай таблетку від головної болі.
• Таблетку, будь ласка без проблем. Ти не забувся , що вчишся на останньому курсі в Універі і скоро в тебе захист диплому. І ще в тебе е мрія - довести до завершення роботу над колчеданом на державному рівні. Ми ж з тобою любимо Україну ?
• Все пам’ятаю, завтра піду в Університет до свого куратора .

Роман виконав обіцянку і впритул зайнявся дипломною.