Вулиці Львову

Паша ховає в рюкзак плеєр, мобілку, трохи грошей, які йому дала бабуся на поїздку, і речі для Валі. У принципі, цього більше ніж достатньо.

— І тебе так баба відпустила, в спідниці? — здивовано питає Паша, піднімаючи погляд на сестру, яка вже готова стояла в коридорі й чекала його.

— Ну я ж у колготках! Теплих! Мені не буде змно, чесно-чесно, — усміхається Валя.

Паші слабо віриться, але якщо бабуся дозволила, то хай так і буде, вона, певно, знає краще.

— Ну-ну, — кидає він, беручи рюкзак і виходячи до сестри.

У квартирі досить тихо. Молодша сестра, Саша, ще спить, а решта членів сім’ї зайняті своїми справами. Зранку завжди панувала така затишна тиша, через що Паші подобався цей час. Лише на кухні ледь чутно грало радіо: "Feel" Роббі Вільямса, а за нею — "Cheri Cheri Lady" від Modern Talking.

Паша одягає куртку, цього разу трохи теплішу, бо на вулиці вже по-справжньому холодно.

— Все, ідемо, — каже він молодшій, закидаючи рюкзак на плече.

Дівчинка киває, поправляючи спідницю та джинсову сумку через плече. Вона вибігає в коридор, голосно крикнувши бабусі:

— Ми йдемо!

Радісна Валя побігла вниз сходами, а за нею плентався ще трохи сонний Паша. Вона зупинилася на першому поверсі біля дверей під’їзду, чекаючи брата.

— Чому стоїш? — питає він, наздогнавши її й відчиняючи двері.

Валя мовчить і не відповідає, а Паша вирішує не надто заморочуватися над цим.

Як тільки вони вийшли на вулицю, холодне ранкове повітря швидко прогнало сонливість. Сонце, яке світило надворі, дарувало хибне відчуття тепла, адже вже давно не гріло. Проте така погода трохи піднімала настрій.

У дворі їх уже чекав Влад. Паша, помітивши його, вкотре дивується: невже тому зовсім не холодно в шкірянці? Чи це все заради "понтів"? Від одного вигляду Влада у Паші навіть по шкірі пробігли мурашки.

— Ти давно тут? — поправляючи лямки рюкзака, питає Паша, підходячи разом із сестрою ближче до нього.

— Хвилин десять тому прийшов, — відповідає Влад із задоволеною усмішкою. Видно, йому приємно, що чекати довго не довелося.

— Ой, я думав, ти пізніше прийдеш, — задумливо промовив Паша й кинув погляд на Валю.

— Привіт, — трохи ніяково вітається Валя, не відриваючи погляду від Влада.

Паші було смішно з того, як його сестра раз за разом ніяковіє при вигляді Влада, але він стримався, щоб не образити її.

— Ой, Валя, і тобі добрий ранок, — у Влада, напевно, сьогодні був занадто хороший настрій, адже він усміхався тепер і до Валі.

— Ідемо на маршрутку, бо мені чесно хочеться кудись у тепло, — сказав Паша, повертаючись у напрямку зупинки й оцінюючи Влада поглядом.

— Ну як тобі не зимно? — запитує він, не втримавшись.

— Ну, взагалі трохи є, а що? — Влад ховає руки в кишені шкірянки, відповідаючи своїм спокійним, трохи мрійливим тоном.

— Хвилюєшся? — Додає Влад.

— Та нє-е, просто мені холодно від твого вигляду.

Влад тихо засміявся.

— Ну, вибачай. До речі, на рахунок дисків, які хочеш купити?

— Хочу новий альбом, але не знаю, чи знайду. Може, щось із The Beatles візьму, — задумався Паша.

— Знайдемо, знайдемо, — заспокоїв Влад. — Я б хотів знайти щось із новими гуртами. Може, це ризиковано, але якщо вийде найти круті, маловідомі?

У його голосі відчувався азарт, і Паші здалося, що це він так на Влада впливає. Але ідея звучала цікаво.

— Боже, я теж хочу, Владік. — Але грошей у Паші було на один-два (якщо не таких дорогих) диски, тому навряд чи це було б можливо.

— Точно! Давай потім разом їх послухаємо?

— Давай, завтра? — Видно, ця ідея сподобалась Владу не менше, ніж самому Паші.

— О, там автобус їде! — Промовила щось Валя вперше за весь час, і як же добре, що вони вже підходили до зупинки, так вчасно.

На зупинці людей майже не було, так само як і в самому автобусі. Все ж це був вихідний, і так рано ніхто далеко не збирався, хіба одиниці.

Хоча, не те щоб було справді настільки рано — тільки доходило пів на десяту. Проте для Паші, який вчора заснув досить пізно, здавалося, що зараз сьома ранку. По крайній мірі, саме так він себе завжди відчував, прокидаючись так рано. Він був зовсім не виспаний, але разом із Владом цього майже не відчувалося.

Контраст між холодною вулицею і досить теплим автобусом був відчутний. Паша відчув, як його щоки трохи почервоніли від цього, і, о Боже, як же йому не подобалася така здібність його організму. Він швиденько заплатив за проїзд, кинувши водієві без здачі, і пішов у кінець автобуса, поки Влад розбирався зі своєю сумкою і грошима, а Валя пішла слідом за братом.

— Чур я коло вікн... — Не встигла договорити дівчинка, як уже стояла коло Паші, який зайняв "її" місце.

— Паша! — Ображено вона опустила брови. Хоча й була вона досить невибаглива, але от місце коло вікна має бути її в 99% випадків.

— Ну, бляха... — Паша лише на мить засмучено пробурмотів і відсунувся на сусіднє крісло. Він вибрав досить зручне місце й сподівався, що коли вони повертатимуться додому, воно буде вільне. Адже в кінці автобуса останній ряд крісел найширший, і можна було вміститися втрьох, не залишаючи когось одного на сусідньому ряді з незнайомцем. Валя задоволено пролізла до свого "законного" місця біля вікна, а Влад теж повернувся, сідаючи поруч із Пашею.

Паша спостерігав, як Влад поклав свою сумку на коліна, щоб не заважати іншим, обережно поправляючи одну з нашивок.

— Це якийсь гурт? — питає Паша і, напевно, вперше ловить себе на цьому. Йому завжди було цікаво, що це за написи на нашивках. Звісно, він здогадувався, що це якісь метал-гурти, але не дуже вникав, особливо коли назву було важко розібрати.

— Так, це Deftones, — Влад показав на невеличку нашивку, яку саме поправляв. Чорна, прямокутна нашивка з білим написом Deftones у своєму звичному шрифті, з легким нахилом вправо. — А це Emperor, — далі він показав на більшу нашивку, напис якої Паша розібрав не одразу через незрозумілий шрифт. Хоча той виглядав досить круто, різкі лінії нагадували Паші "вампірський" почерк. Особисто він вампірів не знав, але був упевнений, що вони всі пишуть подібними почерками — обов’язково перами й чорнилами, як у давнину, і відправляють листи чорними голубами.