Глава 2

Дарка хотіла дико спати, особливо після такої дози цукру. Все, про що вона думала це як впаде без задніх ніг та дасть хропака до півночі.

В такі моменти, доки некронеса відпочивала, Степан залипав в її телефоні, не наважуючись бродити за межами кімнати без неї. Все через неофітів, вони його стрімали. Одного разу він вийшов без неї так вони наділи на нього вінок зі стрічками і нарядили в жіночий одяг, а потім сміялись як дурні, хоча це не найгірше, що могло статись. Але він вирішив за ними наглядати на відстані, з балкона Дарини. В ту ж першу ніч  вони через балкон в кімнати тягнули алкоголь, але мотузка обірвалась і все розбилось.То якісь дівчата лізли похапцем і засвітили трусиками, та й вікно виявилось пофарбованим. Яка ганьба.

 В кімнаті він відчував себе безпечніше, тут були стелажі з книгами, тому він міг насолоджуватись не тільки видом на Львів та Даркиних сусідів, а й читати готичні любовні романи, або горор збірки Лавкрафта, яких у пані Даркнес було не менше п'яти (я думаю до 2026 року 5 том вийде). Метра Франка він не чіпав, боявся що, якщо Дарина застане в його руках її улюблені потерті фоліанти, без суду та слідства, надере гузно та  відправить в темні куточки Нави. То страшна жінка, але Степан все більше в неї закохувався.

Чи міг він подумати сто років тому,  що магія так тісно переплітатиметься з реальністю, що «Сни у відьминому домі» стануть реальністю.

Дарка спала не довго, але бувало здригалась уві сні. В ці моменти Степан прибігав і дивився на неї, викручував голову туди сюди, мов  сова, наче це допоможе побачити те, що відбувається в її свідомості. Не міг. Але коли вона відкривала очі, а він стояв в такій позі, та втикав, як баран на нову браму, кожен раз чув одну і ту ж фразу.

«— Що баньки вилупив, клятий збоченець»

Цього разу дівчина не те що не дійшла до кімнати, вона навіть не дійшла до порогу Аркану.

Її ледь не збили нажахані неофіти, що вибігали на вулицю, гуртуючись та збиваючи одне одного з ніг. Вони нагадували мурах, які корчились від оцету, коли тих виганяли з хати, чи топтали мурашник.

— Що ці кляті пуцьвірінки знов накоїли? — прошипіла Дарка. Степан заховався за неї, але в випадку чого був готовий відтягнути некронесу в  безпечну сторону.

Почувся добротний рев дикого коцура, а потім  з відчиненого балкона чиєїсь кімнати вилетіло щось чорне, та ефектно приземлилось на лапи, заричало в сторону некронеси. Дарина лише здула червону прядку з лиця, та заклала за вухо. Степан був в шоці від витримки дівчини. Якби у Степана було волосся, воно б встало «йєжиком» на дупі. Але він лише викрикнув у відповідь, та роззявленим мов Імхотеп з «Мумії» ротом застиг.

Некронеса не моргнула ні оком, рівно до того моменту поки її очі й баньки дохлої пантери не зіштовхнулись в зоровому дуелі.

Дарину на мить вирвало з реальності в хуртовину Нави, що своїми кістлявими відростками тягнулась до неї. 

— Ми тебе не забули, некронесо, ти будеш наша.

— Ніколи, — гримнула Дарина відчуваючи кожною клітиною почвар Марени. Глистаті покручі вчепились мертвою хваткою, не відпускали її свідомість після ритуалу, відмітили. Проте вона не така проста, скрутила  нишком дулю в руці. Почвари забули своє місце. Або щось сталося, хтось навів їх на неї?

Зараз це не мало значення. Дівчина розпустила пальці віялом, плавно розводячи руки, чіпляючись за нитки життя пантери. Тварина не людина, їх дії непередбачувані, тому практика на звірах давно заборонена. Дарина, Василь і Лариса останні з некромантів, у кого така практика була. Коли постраждало кілька студентів, які не змогли підкорити мертву тварину, і при злитті перейняли тварині особливості, Аркан вирішив, що це не тільки не гуманно, а ще й небезпечно, навіть для адептів.  А це ще й дика тварина. 

Взагалі за сто років змінилась форма навчання більше на заочну ато і дистанційно. Дорослих наставників індивідуально  на кожного не вистачало. А групові навчання не давали того результату.  Ось неофіти і видко відчули свободу  та владу, забувши субординацію.

Студенти завмерли. Лариса вибігла на ґанок, але повернулась в коридор. Вона вирішила поквапити Василя, не знаючи чи Дарина сама втримає почвару.

Здавалось час йшов на хвилини, навіть секунди,  Дарка відчувала напруження в суглобах. Тварина почала метатись, хотіла обірвати зв'язок, боротись проти сильного впливу некронеси.

Коцур впав на передні лапи, й в цей момент тіньові стріли прошили пантеру, і від них натягнулись тіньові нитки. На ґанку повстав Василь Вирішало. Сонце відтіняло одну частину його тіла та лиця, і ця темна половина дивилась на Дарину. З-за плеча Вирішали винувато визирала Лариса, у волосі якої ховався шокований, кишеньковий щур,  тільки червоні очі кліпали на присутніх. Щур був живим, як і всі тварини, які некроси могли тримати у себе, якщо мали бажання. Вони відчували смерть і вібрації блудний душ, ставали охоронцями фоліантів, але на більше фамільяри не годились.

Була особливість зв'язку фаміляра і некроса. Тваринка сама прибивалась до свого господаря.

Дарина не хотіла бачити рило Василя, навіть його допомога зараз здавалась натягнутою на глобус совою, мізерною, що мертвому кадило. Але між ними був зв'язок, цей зв'язок помітив Валідол Захарович, і тому практикував їх як парних некромантів, проте Дарина досягла більших успіхів за Василя. Вона сепарувалась від спільних справ і від нього. В ті роки жінки мало того, що мали менш значущі посади в суспільстві, так ще й після втрати наставника некронеса наче меблі без яких можна обійтись. Вона мусила щось змінювати, до поки не згасла. А тепер він був її основним підозрюваним, і навряд чи  уявляв, які пристрасті вирують в її душі.