Глава 1

— Треба вивести Василя на чисту воду! — повторила Дарка коли вони сиділи в кафе в оточені фалосів та піхв.
Віра почувала себе трошки не у своїй тарілці. Одне діло замовляти тістечка кур'єром, інше сидіти в тут, коли оце все дивиться на тебе хтиво і зловіще. А ти вже рік як вдова.
— Мені хтось пояснить, що трапилось? Чому якийсь Василь злочинець?
— Василь не просто злочинець, він зло в самій сутності. —  почав Степан пісню ревнивого мерця. Дарка закотила очі й відпила мохіто. Віра зробила те саме, акуратно відпив смачного лате і відкусила головку тістечка картопельки.
Степан і сам був би радий щось затоптати, але воно між його ребрами не затримувалось.
«Йому гайки, облиш це» в голові випірнули слова Василя, від чого скелет смикнувся. Степан пережив важких кілька днів. Він був частиною ритуалу, але відчував, що зробив недостатньо аби некронеса була задоволена. Він не злився на Дарину. Навпаки було відчуття, що вони поєднались після того ритуалу.
А от сама Дарина не знала, як їй бути.Її картали сумніви.
— Не факт, що це Василь, якщо ми його не піймаємо на місці злочину. Але якщо він причетний до смерті Яновського, то я особисто порву його на пір'я, — зло пирснула Дарка, згадуючи наставника та їх часи разом. 
— Не здивуюсь якщо слідкуючи за нами він міг ще заначку вашого покійника сперти, — повідомив свою здогадку Степан.
— Та ні, мій чоловік дійсно потратив всі гроші. Це я дурна не зрозуміла підстави, так була рада його знову бачити, хоч на ньому була та дурна псяча голова.
— А я вам зразу казала, — стрепенулась Дарина. — Ця справа пахла кавалками з під старого цапа.
Віра махнула рукою «Проїхали»
— Що було, те загуло.
Розмова відверто не клеїлась.

За одним зі столиків весело переговорювались дівчата, в цей момент до  них підійшов офіціант і досить голосно сказав.
— Дорогі панянки, ваш хрін на блюді. — він роздав дівчатам довгасту випічку та напої, — З конфітюром, все як замовляли. — підморгнув весело хлопець. —  Смачного.
Дівчата захіхікали, їх потішила така весела «неформальна» подача та симпатичний офіціант.

— Оце я розумію креатив, — відповіла з долею заздрості Дарина компанії за своїм столом, проводячи хтивим поглядом офіціанта. Степан не оцінив такої поведінки, і нахмурився.
— Яка ганьба, —  Віра пізнала  дівчинку за сусіднім столиком. То була її дочка студентка, зовні не набагато молодша за Дарину.
Але що було більш ганебно, те що дочка теж любить це місце, чи те, що тут сидить сама Віра, яка у своєму в'язаному светру занадто виділяється на фоні пісюнкового інтер'єру і взагалі виділяється.

Степан задав логічне, але передбачуване питання.
— Пані Даркнес, я серед некромантів бачив медіумів. Чи намагались ви призвати дух Яновського і дізнатись правду з перших вуст. Де він взагалі похований?
— Я була юна, та не досвідчена, коли втратила наставника. Мене не допустили на поховання, і не допускають до його останків на цей день. А дух звісно ми намагались викликати. — Дарка торкнулась підвіски на шиї у вигляді армійських жетонів, тільки на її жетонах було ім'я наставника і її ім'я. Вона рідко одягала цей подарунок останнім часом, але сьогодні він потертий від життя був поруч. Напевно, тому що жетон не спрацював тоді, вона злилась на себе і на медіумів, тому закинула його в скриньку для прикрас, на довгі десятиліття. Дарка одягнула його, коли проводила ритуал зі Степаном, думала це якось їй допоможе побачити та відчути більше, і щось вона відчула, але привернула увагу почвар Марени, поки Василь не вирвав її з Нави.
— Нічого не вийшло. Аркан заборонив намагатись щось робити, і ціна питання було моє навчання. Або я продовжую навчатись, але не лізу в це, або мене виключають з Аркану, і забирають сили з якими, я бляха, народилась.
Дарка не признавалась роками, що проміняла час з наставником і справедливість за своє місце в Аркані. Вона не просто вчилась, вона стала кращою і не лізла в їх справи по цей день. Але щось змінилось, чомусь саме її обрали для цього діла. Можливо, це була або підстава або перевірка, перед тим, як вона стане однією з радників.
Вона  та Василь. Знову Василь, сука.

Степан хотів обняти Дарину, але побоявся, тому просто торкнувся її своєю кістлявою рукою.
— Мені шкода.

— Може підемо звідси? — спитала нервово Віра, коли пристрасті трохи стихли.
— Так ми ще не поїли. — їжа для Дарки святе, особливо після такого стресу.
— Тут моя донька, я не хочу, щоб вона мене бачила. — Дарина пирснула сміхом. Мохіто яке вона відпила мало-мало не пішло носом. Віра вмить привела дівчину в відчуття, збила всю меланхолію та образи на себе.
Чи не перше в житті Дарина була їй вдячна за компанію.

— І що, донька зганьбиться, що мати цікавиться прутнями? Пані Віро, ви ж не з тих моралісток, що кілька років тому виступали за закриття закладу? — недовірливо пришурилась некронеса.
— Сто років назад нас би розстріляли як мінімум, за таке.- Задумався Степан, звісно він гіперболізував проблему.
— Чи запихнули в дурку, за пристрасть до сексу — Додала Дарина жартома. Вона прекрасно знала, що всі ці прелюдії та моралізм лицемірство. До появи християнства люди були вільні у своїх бажаннях і насолоджувались життям. Немає нічого поганого в тому, щоб додати трохи символізму та позитиву, бути більш відкритими. Для Дарки це були не просто пісюнкові тістечка, це був символ свободи думки. Прогресивної думки, один зі способів цікавитись задоволенням. Так у неї не було постійного партнера. Хто стане з некромагом зустрічатись, крім некромага.
— Та ні, — відмахнулась Віра, — я все розумію, діло молоде, а це просто тістечка, хтиві тістечка. — видихнула жінка, покриваючись рум'янцем, — Я про інше…
— Що саме? — надавила Дарина.
— Моя дочка була проти, щоб я зверталась до некромага.
— А ви не кажіть їй що я некромаг. Та й і все.
Степан кахикнув.
— Ах ну це, — вона обвела його поглядом, —  скажете, він сам прийшов, і ми не знали що з цим робити.
— Не смішно взагалі. — нахмурився Степан.
— А мені дуже смішно. — Дарка прослідкувала за столиком за яким слідкувала Віра і вичислила доньку зразу. Зовні це була Віра молодша, навіть зачіска подібна, тільки одяг був хакі. Не військовий, але в подібних камуфляжних кольорах. Як у 2005-10 роках.
— Моя дочка вчиться в медичному, біля Личаківського, — пояснила вона, хоча для Дарки це не грало ролі, крім того, що медики вважали смерть кінцем, і часто конфліктували з некросами, особливо коли стикались в морзі.