Глава 3

Старі арканівці  грали в шахи фігурками скелетів та некромантів в мантіях, стилізованих під якусь клішовану РПГ гру. Шахове поле нагадувало могили. Клітинки в формі гробиків з чорними та білими хрестиками протилежного кольору на них, мало паркан з деревами хвої по краях дошки. Деякі сірі та чорні фігурки лежали долілиць в хаотичному порядку на столі. Король та королева нагадували примар в сірій партії, та демонічних сутностей в чорній. У всіх фігурок були живі очі, вони наглядали по сторонах. Здавалось, наче в цих маленьких скульптурах заточені живі люди. Це був оманливий магічний ефект.
В залі для переговорів розносились пахощі ладану, смирни та бальзамування.
«— Краще б пахло мʼятою та випічкою з корицею, чи бананом», — подумала Дарка входячи на заслання. Від повторної думки про випічку вовком завив животик. Вона ткнула себе пальцем в нього.
— Хоч би вікно відкрили, — буркнула собі під ніс. —  Зашмалили своїм кальяном тут все, — їй не хотілось думати, яку гидоту вони курять. На законному рівні, наче, дозволили медичний канабіс.  Дарка була впевнена, що пахнув він не так, а як жаристий комиш? Вона не знала, так їй підказувала фантазія.
Валідол Захарович прокашлявся. Мабуть, налигався диму.
— Ти трохи забарилась,  — строго виголосив він сиплим тоном. Ще будуть тут всякі яйка вказувати когуту, що йому робить.
— Traffic hell, — відрізала дівчина. Це був не зовсім жарт, якщо враховувати прибацаних студентів, пані Віру та Василя, щоб їм всім пусто було.
Дарка сподівалась, що Віра там вже добротно гикає. Таку підставу зробила. Оплатила замовлення до того, як почула, що некронеса згодиться допомогти. Дарина була шокована документом, на відміну від Лариси, яка ніц не вкурила, та Степана.
Старі недобре прицмокнули, з осудом поглянули на дівчину. Мало того, що без мантії, так ще вишиванку забула одягнути. Це були їх типові нудні гримаси. Гірше них тільки бабусі під підʼїздом. Їх зернятами не годуй, дай тільки сушити зуби.
 Некронеса ковтнула грудку в горлі. Взяла одну з фігурок на шаховому полі, повернула головою вниз та свою нахилила на бік. Очі фігурки спочатку вилізли, а потім примружились неблагочестивим поглядом на дівчину. Якщо без прикрас, то матом. Дарка перевернула фігурку правильною стороною й зробила хід сірим.
— Шах і мат, — тішачись проголосила вона. Всі сірі завібрували, впали на бік, та покотились з поля у хвою.
— Хм, а ти молодець, — судячи з усього їх партія давно засохла, не маючи можливості просунутись без жертв.
Дарка хижо посміхнулась.

— Так, ми тут зібрались для важливої справи, — нагадав Захарович. — Нещодавно до нас дійшла інформація, що у справі Яновського фігурував ще один свідок. — Дарка недовірливо примружилась. Яновський був її наставником, майже  батьком, але його вбили на якомусь складі. Вона була впевнена, що тут якісь політичні інтриги Аркану замішані. Правду кажучи, він мав замість Валеріана Захаровича стати головним дідом. Дарина якраз готувалась перейти в статус  адептки при ньому. 
Тепер вона мала власну стажистку. А тоді без наставника могла взагалі далеко не просунутись. Її не хотів ніхто брати під своє крило через специфічний характер та інтереси, хоча дівчинка була талановита. Подібний прецедент був чи не перший раз в гільдії.
Тепер вона розуміла для чого обрали її. І вона повірити не могла, що ключем до розгадки може стати дурко Степан. Дарка подивилась на нього інакше, як і на дідів. Їй здавалось смерть Яновського їм на руку. Що змінилось? Тоді, сто років тому, Валідол зробив їй ведмежу послугу, він став її новим наставником, хоча тягнув на собі Василя.
— Що ти памʼятаєш з подій на складі? — обірвав думки Валеріан Захарович.

Степан замʼявся, мов юнка, що вперше була на вечорницях. Він не міг зрозуміти, що від нього хочуть, навіть думав дати драпака. Якась тривога змусила завібрувати все тіло. Спогади шматочками виринали та тонули в безодні думок.
— Я працював на складі експортних товарів. Дивився, щоб  перед відправленням у Варшаву вони мали всі документи, маркування, упакування, — Степан не став пояснювати, що на той час, у 1926 році Польща панувала на галицьких землях. Львів був  другим по значущості містом після Варшави.  Половину населення складали поляки,  українці ж лише пʼятнадцять відсотків, тому на Личаківському багато польських могил. Степан не знав, що Яновський там робив і які тенета плів. Він смутно памʼятав компанію, яка там зібралась.
У Степана були єврейські коріння, він вмів торгувати інформацією. Маючи гарну памʼять, він не спромігся пригадати ні як виглядали люди, ні вбивцю. Щось блокувало спогади та викликало біль. Степан напружився, став втрачати свідомість і гепнувся на підлогу.
— Що в біса відбувається? — Дарка зло глянула на некросів, але їй вказали жестом закрити пельку. Не одну її ситуація шокувала.
— На кладовищі нічого дивного не було, Степан пробудився без проблем? — Дарина напружилась. Тоді вона особливо не надала значення пробудженню. Проте аномалія насторожила.
— Не зовсім, він виліз не з могили, точніше я не бачила, як він виліз, — винувато сказала вона. — Клієнтка приперлась  і завадила мені. — Дарка стисла кулаки.
— Ти знаєш що це означає?
Дівчина кивнула.
— Ритуал.