Глава 2

Кажуть, у некромагів не в все в порядку з головою. Правильно кажуть. Коли постійно стикаєшся зі смертю, важко залишатись нормальним. Проте світ змінюється й умовні цінності набувають нових значень. Некромагія стала основою життя на побутовому рівні. Для українців відкрилось нове сьогодення й можливість віднайти себе через покоління та пращурів. Некромаги почали цінитись вище бухгалтерів чи ремісників, тому що мали доступ до знань та досвіду, який допомагає всім іншим швидко отримувати потрібні навички.
Чи правильно було будити стихії, які повинні бути в спокої? Мертвих, яких давно оплакали та забули? Не було правильного рішення, лише умовна мораль. Нова реальність, в якій смерть стала не кінцем, а продовженням.
Деякі душі пробуджувались агресивними та прагнули спокою, а деякі хотіли затриматись в цьому світі та вайбувати новою епохою, відчути знов пʼянкі аромати життя.  Вони придумували усілякі хитрощі  сублімованими звивинами мозку.
Мерці - ті ще хитрі глисти, якими неможливо не надихатись. Ніхто не прагнув ділитись знаннями задарма, всі ставили якісь умови. 
 Некрошар вважався лише перехідною стадією до більшого дна, з якого невідомо яку рибу дістанеш, коли пірнеш глибше.
Аркан слідував кодексу, який всі некронеси та некромаги мали знати та користуватись, якщо привʼязували нежить до себе.
Вони акумулювали свій досвід, захищали свої права й контролювали баланс між правами мертвих та живих. Ніхто з некросів не мав права створювати нежить та використовувати одне одного без згоди. Кожне повстання регламентувалось, робились внески та ставились підписи всіх сторін. Проте діди мали  інструменти, якими час від часу обходили систему, обманюючи  недосвідчених некромагів,  нежить та клієнтів.
Бюрократію ще не анулювали на всіх рівнях. Навіть в такій неформальній  інституції вона існувала.
Як то кажуть «Welcome to Ukraine», насолоджуйся, але не похлинайсь.
Проте проблеми та незгоди в житті не сильно роблять погоду, якщо живеш чесно і стараєшся трохи відбиватись всім, чим попаде під руку. Тому Дарка не завжди слухала старих дідів арканівців і трошки робила по-своєму, як молоде покоління. Колись у тому кріслі будуть сидіти вона  з Василем Вирішалом. Тим самим, який написав ту тупу книжку, яку вона читала на кладовищі. А читала тільки тому, що незручно було відмовити невдалому заклинателю нежиті. Маври його не дуже слухали, точніше не слухали взагалі. Звісно, з таким голосом, як у дрімотного попа  РПЦ.
Взагалі-то, некромагом міг стати й німий, нитка працювала ментально та тактильно. Навіщо він при цьому намагався виговорювати якісь формули, які ото сам придумав, вона ніц не розуміла. 

Будівля інституту знаходилась в кількох кварталах від некрополя.  Старовинна, але обжита неофітами та зрілими некросами. Інститут Аркана мав свій гуртожиток й лабораторії для практикування з мертвими матеріями та спіритизмом, а також непогану бібліотеку, яка скоріше була тимчасовим укриттям для книг, над якими вони працювали, щоб потім передати в національні архіви та копії в бібліотеки. Їх же  опрацьовували історики та інші спеціалісти залежно від того, яку інформацію отримували від мертвих. В основному це, звісно, було відродження національного спадку. 

Після мовчазної ночі, де Дарина зі Степаном обмінялись кількома фразами  про те, що його хочуть бачити в гільдії та моментом, коли їй набридло затягувати повідець на сліпому черепі, некронеса наділила блазня магічним зором. Він прибалдів від культурного шоку. Дар до моменту, поки вони не знайдуть очі на прокат. Це було майже неможливо.
Звісно, Дарка могла вирвати їх в когось зі свіжих трупів. Але це було не гуманно, та не менш гидко, чим водити на повідцю сторічного мерця, контролюючи зашморг, наче вигулювала пекінеса на модній вечірці.

В гуртожитку та коридорах  Аркана, панував вічних хаос.
Під хаосом вона мала на увазі скакунів в простирадлах. Адептку, яка намагалась чи не слізьми заспокоїти бісових неофітів в труселях з супергероями, що стирчали з-під простирадла.
— Каспер  давно не в тренді, — кричала вона. —  Всі простирадла на балансі, — нарікала дівчина та почала закривати очі руками від тої ганьби.

Степан, побачивши її, звісно закохався. Дарка не дивувалась і навіть пошкодувала, що витратила магію на таку дрібничку, як  магічний зір.

Василь Вирішало зʼявився згодом. Наче чатував,  висовуючи баняк з–за стіни, мов та примара в якості скрімеру, чи зозуля з годинника.
— Прочитала? — Вистрибнув він. Ні тобі «привіт». Ні «як справи? Чи потрібна допомога, Дарко, з цим усім?»
Некронеса холодно кивнула у відповідь.
— Як дрова після ночівлі на снігу. — відмахнулась вона. Насправді варто було сказати, що то повна дупа. Той трактат - взагалі не робоча схема. Але не стала. Та й Василь теж був глистатим покручем. Вона звикла до його витребеньок. Василь здавався дівчині безпечним. Степан переглянувся з Вирішалом. У мерця була лише одна реакція, як відданий цербер, він заступив собою некронесу. А от в погляді Василя промайнула якась темна іскра. Наче презирство, чи неспокій. Можливо, обидва варіанти. 
Вирішало хотів розгорнутого коментаря, але зрозумів, що зараз не час. 
Галас у коридорі не припинявся,  це навіть Василя почало нервувати. Він відділив від себе тінь, та випірнула,  хвацько підставила підніжки всім призвідникам, а потім повернулась до володаря. Студенти навернулись веселими й не дуже кульбітами. Хто беркицьнувся зі сходів через поручні, хто просто прополов носом немиту підлогу. Дарка закотила очі на це ефектне циркове шоу. Особливо, коли одне тіло, ведене інерцією ледь в них не врізалось.
Лариса була вдячна, що нарешті гармидер припинився та прослідувала до Дарки.
— Жорстко ти з ними, — буркнула Дарина. Частина її темної суті була вдячна, хоча все ж викликала огиду. — Валідол в себе?  — спитала дівчина. Так вони називали одного з головних, Валеріана Захаровича. Від старого несло могильним душком. Він дихав на ладан, чи ладаном, але  ніяк не квапився відправлятись в Наву, в обійми почесної Маржани. Морену – богиню сезонних змін, мати потойбіччя, смерті та зими, некроси почитали наряду з Велесом, богом багатства, мистецтва, якого теж поважали, як володаря потойбіччя. Без благословення старих богів некромаги не могли перетинати межу некрошара, володіти тими знаннями, які накопичили та передавали пращури.
Звісно, церква була проти відродження обрядів, тотемів  богів, але не могла нічого зробити з цим. З іншого боку, краще добропорядні язичники та напівживі некроси, чим РПЦ.
— Та наче вони в залі для переговорів, — знизуючи плечима, протягнув Вирішало.
— Тепер зрозуміло, чого оці, — вона вказала на трохи контужених неофітів, що потирали свої забої, —  бісики пускають і не слухають наглядачку, — гмикнула дівчина і поманила Степана за собою. Не прощаючись з Василем, рушили до стажистки, що перескакувала недолугих примар. Кістяк пошепки мовив:
— Не подобається мені цей тип, пані Даркнес.
— Мені взагалі чоловіки не подобаються, — тягнути зі Степана прикол стало її новим хобі. Той задумливо похнюпився.
  — Я думав, це тому, що в мене немає шкіри та сальця. І я трохи мертвий.
 — На багато не надійся, — попередила некронеса, — ти ж розумієш,  що це тимчасово, — вона обвела пальчиком його постать. —  Коли ми закінчимо, ти повернешся на Личаківське.
Степан кивнув. Він тільки звикав до нової подоби, а тут погрожували повернути назад. А він хотів ще трохи потусити в пристойній компанії.
— Це боляче? — спитав мрець, не знаючи, що з ним будуть робить.
— Звичайно ні, — відрізала вона перше, що спало на думку.  Повністю мертвою вона не була, тому не знала, що вони відчувають насправді. —  Повір, живим неприємніше. — Некронеса не хотіла уявляти, який рівень злиття зі свідомістю цього прибацаного її чекає. Як вона буде від цього відходити, на скільки епох відкотиться її мозок. Але нічого не могла зробити. В першу чергу наказ, потім робота і лише потім вечірки та смачна випічка з улюбленого ресторанчика «Прутень». Дарка обожнювала їх хтиві солодкі картопельки, довгасті тістечка фалічної форми з білим та чорним шоколадом, банановою начинкою. Дівчина вважала це геніальним рішенням. Тішилась, що у Львові нарешті відкрилось містечко без зайвої цноти, з цікавим меню, сувенірними дармовисами з позолотою та великим господарством з яєць. Один такий висів на її рюкзачку та  смішно теліпався при ході. Не дивно, що Степан залипав, коли ота штука відблискувала у світлі та гіпнозувала. Рука тягнулась помацати іграшку.
— Не чіпай, це моє. — попередила зло некронеса. 
— Вибачте, пані Даркнес, —  очухався Степан.
— Павука тобі в дупу, кізяка в носа, — ганебно вилаялась Лариса. Стажистка копнула в коліно одного з полеглих коней, який ще відходив від «атаки» Вирішала, тому що через нього  перечепилась.
— Пані Даркнес,  — вона важко дихала. —  Я видрукувала ваш графік. В залі засідання на вас вже чекають. А ось форма від нової клієнтки з авансом на підпис.
— Ова, це, здається, фото пані Віри. — впізнав її кістяк по чорному каре та окулярах.
Дарка, яка хотіла вилаяти стажистку, сама втрималась  від лайки, коли Степан сказав про Віру.
В Даркнес засіпалось око.
— Таки знайшла як мене дістати.
— А ми хіба не допоможемо пані Вірі? — спитав скелет.
— Ми? — вона не зрозуміла, він-то яким боком? До того часу мрець вже буде спати в осінній земельці. Вона ж – пити своє мохіто під звуки гурту Zwyntar на Велесову ніч та вайбувати від пʼянкого аромату магії ночі поруч з метром Іваном Яковичем.  
Франко буде читати їй душевні вірші. Цього року все мало бути по-скромному, затишно, 
по-домашньому.