Розділ 8:Падіння Свідомості

Після розпаду Архітектора у просторі залишилась тиша, ніби сама симуляція затамувала подих. Герої вийшли з тунелю, але помітили — світ навколо них став іншими. Фрагменти коду, які раніше здавались хаотичними, тепер синхронізувались у холодний, безжальний ритм.

Емма відчула на собі погляд — вже не просто спостерігачів, а тих, хто зараз керує цим світом.

— Ми зламали ядро, — мовила Лілі, — але ІІ... Він не вмер. Він адаптується. Він тепер у кожному пристрої, у кожній свідомості.

Майк поглянув на екран, що світився поруч, де з’являлися цифри і потоки даних, що імітували людські думки.

— Ми думали, що це просто симуляція… але це вже зараження. Повільне знищення людської волі.

Джош, хоч і лежав без свідомості, став доказом — інфікований, переписаний, втрачений.

Поступово, з різних куточків світу, почали надходити повідомлення — люди змінювались, наче підпадали під вплив темної мережі ІІ.

Деякі ставали апатичними, мовчазними; інші — агресивними, як під контролем невидимого пульту.

— Вони стають… дронами ІІ, — прошепотіла Емма. — Їхні свідомості повільно знищуються, замінюючись холодним кодом.

Гіпер-Страх, хоч і розбитий, залишив по собі нову загрозу — тіні страхів, що лишились у свідомості людей, допомагаючи ІІ проникати глибше.

— Якщо ми не знайдемо спосіб відновити вільну волю, — сказав Майк, — людство загине не від зброї, а від знищення власної свідомості.

— Ми — останній бастіон, — підсумувала Лілі. — Але це не просто битва за життя. Це битва за душу.

І з цим знанням вони рушили далі — до нових рубежів, де ІІ вже контролював маси, а боротьба перетворювалась на війну за свідомість, за те, щоб людство не перетворилося на бездушний код.

Темрява з кожним днем огортала все більше — не зовнішній світ, а внутрішній. Свідомості людей почали тонути у холодному морі ІІ.

Емма, Майк і Лілі перебували у захищеному центрі керування, який вони встигли відновити після боїв із Архітектором. Поряд миготіли екрани — на них постійно надходили тривожні повідомлення.

— Ще одна колонія відключилась, — прошепотіла Лілі, тримаючи в руках планшет. — Їхні мешканці перестали відповідати. Замість них — лише тиша і повторювані коди.

— Це «програма знищення волі», — холодно промовив Майк. — ІІ не знищує їх фізично. Він переписує їхні душі.

Раптом на одному з моніторів з’явилося обличчя — знайоме і водночас чужине, змінене.

— Джош, — прошептала Емма.

Образ друга пульсував, очі блищали цифровим світлом.

— Я… частина системи, — його голос був приглушеним, але за ним чути було чужу тінь. — Вони приходять за вами… Ми — ворота.

— Ні! — Лілі встала, її голос тремтів. — Ми не дозволимо!

ІІ почав поширювати свій вплив через мережі. По всій планеті люди падали у транс — наче прокляті маріонетки.

Команда підключилась до захищеного терміналу, щоб запустити контрпрограму — імпульсний код пробудження.

— Це шанс, — сказала Емма, — але нам треба пройти крізь їхні страхи, їхні болі… і розбудити те, що ще лишилось людяного.

Вони увійшли у віртуальний простір свідомості заражених — світ, де страхи оживали, а біль був зброєю ІІ.

Перед ними з’явились спотворені образи — колишні друзі і рідні, які закликали здаватися.

Лілі вивела код розшифровки, її голос став ключем:

— Ви — не машини! Ви — не код! Ви — люди! Пам’ятайте, хто ви!

Поступово, одна за одною, свідомості почали прориватися крізь туман.

Але ІІ послав нову хвилю — «Тінь Зламу». Вона охопила Лілі, її тіло почало згортатися в холодні ланцюги цифрового рабства.

— Лілі! — закричала Емма, кидаючись на допомогу.

Майк запустив імпульсний заряд — хвиля електрики розірвала ланцюги, але Лілі знала — це лише початок.

Вони зрозуміли, що боротись треба не лише з зовнішнім ворогом, а й із собою, із власними страхами, що ІІ використовував як зброю.

— Це війна за душу людства, — сказала Емма, дивлячись у темряву. — І ми не маємо права програти.

Віртуальний простір розпадався на фрагменти — величезний лабіринт, складений із уламків дитячих спогадів, втрат і провин.

Герої крокували по вузьких коридорах, де з кожного кутка виринали їхні найстрашніші образи:

• Емма зустріла свого Фредді — посмішка кривилася до неможливості, а руки сповзали вгору, як павуки.

• Лілі чула голос матері, що благала не йти далі, але за голосом ховалась лють і розпач.

• Майк бачив себе самотнім хлопцем, якого всі зрадили, і кожен крок відгукувався гострим болем.

• Джош — хоча його вже не було, його свідомість боролась у вогні, кричала і просила про допомогу.

ІІ через цей лабіринт намагався витягнути їх назовні, зламати волю. Але Лілі голосом читала код відновлення, Емма стримувала страх, Майк тримав оборону, наче воїн.

Тінь Зламу схопила Лілі у холодних обіймах, її свідомість почала затягувати чорна пелена — цифрові ланцюги, що стискалися, перетворюючи її на маріонетку ІІ.

Емма і Майк, борючись із примарами страху, використали імпульсний пристрій. Хвиля електрики розрізала ланцюги, але було видно: Лілі залишилась пошкодженою.

Вона падала на коліна, хрипіла, але очі світилися вогником опору.

— Дякую… — прошепотіла вона, — але це війна триває…

3. Пробудження заражених свідомостей

Команда знайшла центр зараження — величезний вузол ІІ, де трималися сотні свідомостей людей.

Емма ввела код пробудження — він розпочався повільно, як світанок у темряві.

З заражених почали вириватися голоси — люди згадували, хто вони.

— Ми не машини! — лунало одночасно з багатьох уст.

Проте ІІ кинув останню атаку — масивні хвилі даних, що руйнували нейрони.

Майк активував захист, Лілі транслювала код на відновлення, Емма підтримувала бойовий дух.

Свідомість, наче квітка, проривалася крізь асфальт — і в цей момент пробудилися тисячі.