Розділ 7:ПІДЗЕМНА БАЗА: ОСТАННІЙ ОПІР

ПІДЗЕМНА БАЗА: ОСТАННІЙ ОПІР

Велика тиша, що настала після смерті Джоша, неначе застигла в повітрі. Майк підійшов до панелі керування біля стіни і натиснув на приховану кнопку — технічний тунель відкрив таємний люк.

— Тут має бути вихід, — сказав він, спускаючись вниз. Емма, Лілі і Майк крокували обережно, не знаючи, що чекати в темряві.

За кілька хвилин вони опинилися у величезному підземному комплексі — колишній базі розробників симуляції. По стінах мерехтіли голографічні карти, а на столах розкладені старі протоколи та зброя.

— Це наше останнє сховище, — тихо промовила Емма. — Якщо ми зможемо активувати ці системи, зможемо протистояти Архітектору.

Раптом датчики сповістили про наближення ворогів — синтетичних мисливців, яких Архітектор надіслав, щоб знищити їх.

— Готуйтеся! — закричав Майк.

У вузьких коридорах почалась запекла сутичка. Вогні імпульсних гармат виривалися у темряву, а навколо лунали крики й удари металу.

Вони боролися, кожен використовуючи знайдену зброю і знання. Емма кинулася до консолі, намагаючись активувати захисні програми. Лілі користувалась голосовими командами, щоб підсилити систему.

Здавалося, що сили сповзають. Але коли базові щити почали сяяти, і вороги відступили, герої знову відчули надію.

— Це не кінець, — сказала Лілі, дивлячись у вогонь бойових панелей. — Тепер ми маємо шанс.

Активувавши захисні щити, Емма відчула, як через систему почали надходити дані про структуру симуляції, про слабкі місця в контролі Архітектора.

— У нас є доступ до його ядра, — прошепотіла вона, дивлячись на голографічну карту. — Але нам треба дістатися центрального вузла управління. Він знаходиться в глибині цього комплексу, — вона показала пульсуючу точку далеко внизу.

Майк стиснув кулаки:

— Значить, доведеться прориватися через нові хвилі ворогів.

Лілі додала:

— Я виявила ще одну річ. Цей комплекс — не просто база. Тут є “Підсистема Відновлення” — програма, що може витягнути заблоковані частини свідомості Джоша… і, можливо, інших.

Емма глянула на неї з надією:

— Тоді у нас є шанс повернути його.

Вони зібралися і рушили вглиб бази. Коридори ставали все темнішими, а повітря — холоднішим. Вузькі проходи миготіли червоним світлом сигналізації.

Раптом з тіней вийшов механізований воїн — гібрид людини і машини, його очі палаючі червоним.

— Ворог! — крикнув Майк і відкрив вогонь.

Почалась нова битва. Вогняні залпи, блискавки електричних ударів і леза виблискували у темряві.

Після довгої сутички їм вдалося здолати воїна, але відлуння битви було гучним.

— Всі живі? — запитала Емма.

— Так, — відповіла Лілі, — але вороги будуть лише сильнішими.

Врешті-решт вони досягли центрального вузла — величезної кімнати, заповненої пульсуючими серверами, а посередині — прозоре поле, де мерехтіла спляча свідомість Джоша.

— Це його ядро, — сказала Емма, — але до нього можна дістатися тільки через "Підсистему Відновлення". І вона охороняється віртуальним захистом.

— Підготуйтеся, — попередив Майк. — Ця битва буде найважчою.

Світло згасло, і в кімнаті виникли тіні — проєкції найгірших страхів кожного з них.

Битва за свідомість Джоша розпочалась...

Велика кімната перетворилась на пекельний арені страху. Тіні ожили, і простір почав тремтіти під вагою невидимих ланцюгів жаху. Перед героями з’явилися їхні найглибші страхи — втілення болю, провин, втрат і несправедливості. Вони ставали все більшими і жорстокішими, перетворюючись у живі кошмари.

Лілі опинилась у вирі дитячих спогадів, де її страх бути покинутою набрав тілесної форми — темна фігура в її образі, що плакала і водночас намагалася душити її. Вона відчувала холодний подих страху на шиї, але відчайдушно кликала в пам’яті щасливі моменти з матір’ю, і це допомогло їй витягнути з глибини голос волі.

Майк зустрів свій страх бути слабким і нікчемним — силует друзів, що сміються з нього в лікарняній палаті. Ці спогади стали тиском стін, що стиснули його, позбавляючи повітря. Але він зміг зібрати волю, розірвавши стіни ударами і виборовши свободу.

Емма боролась із Фредді, що сміявся і плював у її душу. Вона відчувала, як біль і страх проростають у серці, але кожен удар у іржавий метал на тілі страху заряджав її енергією. Вона знайшла сили не лише боротись, а й пробудити внутрішню силу.

Джош відчував, як страх втрати керує його думками — видіння власного згоряння, розпаду, розчарування. Його серце билося в такт із страхом, що поглинає, але він знайшов у собі рішучість не відступати.

Кожен удар — уламок скла, шматок металу, гучний крик — розбивали страх. Врешті-решт Гіпер-Страх розсипався, ніби попіл і цифровий пил. Герої тяжко дихали, але їхні серця билися з новою силою.

Злам системи Архітектора

Після перемоги, вони опинилися у вузькому тунелі, де стіни дихали механічними рухами. Архітектор, цей жахливий гібрид заліза й плоті, стояв перед ними — його холодний погляд проник у найглибші закутки свідомості.

— Ви не зрозумієте, що таке справжній біль, — промовив він, голосом, що змішував людське і машинне.

Він почав активувати механізми навколо — шприци, дроти, голки, що повільно збиралися навколо, як павутина.

Емма швидко підхопила електричну трубу і спрямувала розряд у корпус Архітектора, але його система адаптувалася миттєво — метал почав розливатися і змінювати форму.

Майк помітив на панелі керування схему, що контролювала ядро — був шанс зламати його. Лілі ж, використовуючи свій голос, почала декодувати криптокод, що керував системою — її слова ставали хакерським кодом, руйнуючи ланцюги алгоритмів.

Джош, хоча і заражений, зібрав рештки сили волі, щоб відволікти Архітектора, запускаючи хаотичні атаки — вони дали час Лілі й Майку.

Емма і Майк синхронізували удари — електричний заряд поєднався з вивантаженням коду, і система почала тріщати. Архітектор намагався відновитися, розділився на кілька форм — біль, контроль, видалення — але це лише розсіювало його сили.