РОЗДІЛ IV «ГІСТЬ»

Минуло кілька годин ночі, і будинок, який ще зовсім недавно був наповнений музикою, сміхом і розмовами, тепер чувся лише хропінням.

Басейн відбивав у собі місяць, вітер шумів верхівками під київськими соснами, а по всій території будинку та двору, вітальні валялися коробки з-під піци, пластикові стаканчики та недоїдені закуски.

У кімнаті з панорамним вікном міцно спав Ромка-Страж і його Вікуся. Дівчина спала не так міцно, вона що й робила, як тихо дихала, сховавшись під ковдрою.

Бах… Пролунав різкий тріск… щось розбилося. Віка раптом прокинулась… До речі, єдина, хто прокинувся від звуку скла.

Віка підвелася на ліжку та стала трясти хлопця за руку.

— Прокидайся, — паралельно тихо шепотіла. — Та прокинься ж ти!

— Та що таке? — лише відповів юнак, лігши на інший, більш зручний бік.

— Ром... — знову прошепотіла вона. — Прокинься... Здається, внизу хтось розбив вікно.

— Та то Діма… Спи! — сонно відповів Рома, знову перевертаючись і повертаючись до Віки, щоб обійняти її.

— Ну, Ром...

— Вікусь, усе нормально... — піднімаючи голову, більш серйозно відповів хлопець.

Рома знову заплющив очі. Здається, дівчина помилилась, і будинок мовчав. Не було ні кроків, ні голосів. Лише шум вітру за вікном. Зрештою вона й сама подумала, що, мабуть, почула щось уві сні.

Ніхто з них навіть не здогадувався, що за кілька десятків метрів від будинку вже кілька хвилин стояв чоловік. Худий, виснажений, давно неголений, у старій куртці та потертих штанах. Він мовчки дивився крізь металевий паркан на освітлене подвір'я, ніби зважуючись зробити крок.

Його почервонілі очі повільно оглядали територію. Дорогі автомобілі на подвір'ї, великий будинок із панорамними вікнами, басейн, альтанка...

Голод уже майже добу не давав йому спокою. Сьогодні не пощастило ні біля магазинів, ні біля сміттєвих баків. Люди поспішали у своїх справах, відверталися або просто проходили повз.

І ніхто не знав, що у правій кишені його потертої куртки лежав старий складаний ніж. Для когось — звичайний інструмент, яким можна відкрити консерву чи відрізати мотузку. Але в руках людини, загнаної у відчай, навіть така річ могла стати смертельно небезпечною.

Зараз же чоловік стояв усього за кілька метрів від дивана, де хропів п'яний Діма і де спала Настя.

У своїх кімнатах нічого не підозрювали хлопці й дівчата, які ще кілька годин тому голосно святкували закриття сесії. Тепер хтось бачив сни про літо, хтось міцно обіймав свою кохану людину, а хтось був за кілька метрів від незнайомця, який, голодний, виснажений та із ножем у кишені.

— А-а-а! — пронизливий жіночий крик розірвав тишу, переплюнувши навіть храп когось із другого поверху.

Віка різко підскочила на ліжку.

— Це Настя!

— Що?! — різко підвівся Рома, оглядаючись по боках.

За одну мить сон зник остаточно. Він рвучко поліз до тумбочки, де була його кобура. Дістав звідти ТТ і швиденько так перевірив магазин.

Чик-чик — і пістолет став у бойове положення: патрон у стволі, бойок зведений, а запобіжник не заважає.

Хлопець вибіг із кімнати, навіть не взувшись. На ньому були лише темні чоловічі боксери.

— Ромо, стій! — крикнула Віка, накидаючи на себе халат, і кинулася слідом.

Сходами вони майже збігли вниз. Ще до того, як опинилися на першому поверсі, стало чутно чиїсь голоси й плач Насті.