РОЗДІЛ ІІІ «ТУСА»

До вечора тихе подвір'я біля басейну перетворилося на справжню вечірку. Спочатку всі планували розкинутися всередині будинку, але нерозумно було тухнути там, якщо є просторий двір.

До наступного будинку було достатньо далеко, щоб сусіди не чули гучний плейлист, що вже кілька годин поспіль лунав із колонок. Біля басейну сміялися дівчата, хлопці розпалювали мангал, а на столах швидко з'являлися коробки з піцою, суші та, найважливіше, — ящик пива і пакет віскі.

— За закриту сесію! — підняв Діма дорогий стакан, взятий із кухні будинку.

— За літо! — підтримали інші.

— За те, щоб більше ніколи не бачити цього додіка з макроекономіки!

— Амінь!

Лунали сміх і жарти.

Рома теж пив. Небагато, але пив. Там банку пива, там стаканчик віскі, і так хлопець виглядав розслабленішим.

Він сидів поруч із Вікторією, час від часу підтримуючи розмову.

— Ром, — гукнув Діма. — А ти чому без ствола? Де ти вже його дів?

— Віка забрала? — додала Настя.

Не сильно, але компанія знову почала сміятися. Або ж ржати, як стадо коней.

— Залишив у кімнаті, — відповів хлопець, ставлячи банку пива. — Принести?

Кирило фиркнув. Він зараз був п’яним, не міг достатньо смішно жартувати. Міг лише щось говорити від себе. Свою думку.

— Колись ти дограєшся зі своїми приколами, — казав хлопець, впившись поглядом у спокійного Рому. — Або посадять, або уб’ють. Це тобі кажу я, майже юрист.

— Ага… майже, — хмикнув Рома. Він хотів ще щось сказати про ті гроші, які заносить деканові батько Кирюхи, щоб його син навчався і надалі, але погляд Віки його зупинив.

— Хлопці, може, годі? — підвелася та промовила дівчина. — Більше немає про що поговорити.

— Реально! — додала інша дівчина. — Віка права.

— Права-права, — підтримав і Єгор, чухаючи щоку.

— Згоден, — наступним погодився Кирило. — Давай краще вип’ємо.

Вже ближче до опівночі майже усі друзі були дуже п’яними. Дехто взагалі в м'ясо. Кирило та Єгор взагалі сиділи біля басейну, опустивши ноги у воду. А Настя зі своєю подругою, обіймаючись, заснули на столі.

Поки десь удалині шумів вітер, ледь колихаючи верхівки сосен, половина вже була в будинку, де ще де-не-де і досі горіло світло.

— Всім доброї ночі! — гукнув такий собі п’яненький Дімка, нарешті вимикаючи музику.

— Так! До ранку.

Через пів години великий будинок став тихим і темним. Дехто спав у спальні, дехто відмокав у вітальні, хтось хропів на дивані на кухні, а комусь було нормально і в гамаку біля басейну.

Місячне світло пробивалося крізь панорамні вікна, освітлюючи напівживого хлопця, який розлігся на дорогому килимі з ведмежої шкури.

На другому поверсі Рома обіймав Віку. Хлопець заснув швидко, швидше, ніж інші, хоч і випив найменше. А ось його дівчина не могла спати. І навіть теплі руки Роми не могли допомогти їй відчути всю красу будинку в Конча-Заспі.