РОЗДІЛ ІІ «ТТ»

Старий ТТ дістався Романові після смерті діда. Для когось це була просто стара радянська зброя, а для нього — пам'ять про людину, яка виховала його сильнішим, ніж будь-які слова. Та не менш важливо, це справжній символ успіху його сім’ї, і хлопець це цінив.

Саме тому він ніколи не розлучався з ним. Як йому завжди говорив дід: «Послухають лише хлопця зі стволом. А без ствола ти, на жаль, ніхто».

Ці слова надовго засіли у Роминій голові та повністю вплинули на його подальший розвиток. У бойовому застосуванні хлопець його ніколи не застосовував. Та, може, і не застосує, але завжди носити у кобурі перестати вже не міг.

І саме тому, що він активно вів пропаганду про користь пістолета, друзі давно охрестили його одним словом — «Страж».

Це і справді сильно підходило Ромі. Навіть зараз, поки всі оглядали розкішну хату, він, наче параноїк, шукав по кутках камери.

Хоча це швидко і пройшло. Усередині будинок виявився настільки розкішним, що аж такий юнак, як Рома, почав оглядати його красу.

Високі стелі, величезна вітальня з каміном, кухня майже ресторанного розміру, більярдна кімната та сходи, що вели на другий поверх.

— Ну, для дачі непогано, — почала Настя.

— Ха… для дачі! — повторив Діма. — Та тобі на цей будинок років сто стояти на окружній.

— Ой, та пішов ти, — образилась дівчина, повернувшись в іншу сторону. — Знаєш, де дупа? Якщо пошлю, не загубишся?

Діма підійшов та обійняв Настю з-за спини.

— Та не ображайся, я пожартував. Ні на яку окружну я тебе не відпущу, — серйозним голосом відповів хлопець, але потім знову за своє: — У мене заробиш.

Єгор лише махнув рукою на тупі жарти друга та почав пояснювати, що було всім цікаво.

— Кімнат вистачить усім. Пари можуть одразу займати другий поверх, — сказавши, хлопець повернувся до Роми. — А тобі, друже, ми видамо стілець, будеш спати біля дверей.

— Я тобі собака біля дверей спати.

— Бу-бу-бу-бу! — покривився Єгор. — Не бухти, я заплачу за ніч роботи.

— Та ну тебе.

— Та не ображайся, я ж жартую, — хлопець, підбігши, поклав руку на плече Роми.

Студенти швидко розійшлися по спальнях, щоб залишити речі.

Рома із Вікою отримали кімнату з великим панорамним вікном, із якого відкривався краєвид на сосновий ліс. Дівчина першою впала на м'яке ліжко.

— Я тут залишаюся жити.

— А як же твої улюблені паби на Подолі? — усміхнувся хлопець, ставлячи сумку біля тумбочки.

Вікторія перевела погляд на нього.

— Теж вірно, — Віка підвелася на ліктях і подивилася, як її хлопець дістає із пістолета магазин. — Ну, Ром, ти знову за своє?

Юнак посміхнувся краєм губ, засунув магазин на своє законне місце і тихо, наче собі, промовив:

— Всі на місці.