Пролог

Уляна тікає від чогось невідомого чи то тварина, чи людина, чи взагалі ні те, ні те. Як там казала стара сільська ворожка, тікати й не озиратися, щоб не сталося? Дівчина так і робить. Нарешті на дорозі вона зустріла своїх односельчан, які чекали на неї. Це двадцятеро людей: десять хлопців і десять дівчат.

- Тікайте, не стійте, - прошепотіла Уляна. 

Хлопці й дівчата побігли, вони навіть не помітили, що давно вибігли із села, пробігли далеко звідти і опинилися на пагорбі. Раптом усі побачили стару бабцю, вона сказала:

- Я врятую вас від зла, але ви мусите рік прожити у будинку який я побудую. Тут зможуть жити тільки люди, які без зла усередині. Якщо у когось закрадеться зло, то з'явитися Великий і ця людина утече. Якщо людина не тікає від Великого, то всередині тільки людська душа.

Раптом молоді люди побачили істоту, схожу на чоловіка, але зростом він з високе дерево. За мить істота зникла. Бабуся змахнула руками і за секунди перед вираженими односельчанами з'явився великий будинок. 

Хлопці й дівчата заселялися у нього, тут кожен знайшов собі кімнату, яка сподобалася. Навіть речі для життя є. Бабуся наче знала смаки кожної людини. Уляна вирішила, що дізнається хто вона і хто такий Великий і чому вони мусять жити тут рік. І як виник будинок за секунди і такий хороший. 

Уляна почала пошуки відповідей на свої запитання, але будинку не покидає, бо хтозна, що станеться, якщо це зробити. На жаль, людей, які шукали б відповідь разом із нею не знайшлося, вони живуть собі спокійно, обробляють город, він великий, тому поділили його між собою. Уляна ж довго шукає інформацію у інтернеті або книгах, які замовляє через них, але відповіді поки що не знайшла, але дівчина не здається.