ГЛАВА 35

          Аліна.

         Стою на бережку, ніжуся під променями сонця. Приклала руку дашком до чола, слідкуючи за запливом Арта. 

- Ти-и-и! - Почувся поряд гнівний рик Інки. - Ось ти де! Це тобі… - Вона замахується, але не встигає бо я досить вправно ловлю її руку.

- Що ти собі дозволяєш? - Вигукую й відштовхую її від себе.

- А ви? Накинулися на мого нареченого! Відлупцювали! Ти знаєш, що він зараз у комі? - Галасує, привертаючи до себе увагу всіх навколо.

- Як? - Розгубилася після такої інформації.

- Відійди від неї! - Прохрипів Арт, який з'явився поряд. 

- Забери геть від мене свого горилу! - Розплескувала слова неначе отруту Інка. - Засуджу Вас обох! Це вже кримінальна відповідальність.

         Доки вона верещала, відволікаючи мене, не помітила, що поряд з’явилися, наче нізвідки, як і вчора знайомі Нікусі і вона з ними.

- Як цікаво! - Протягнув хлопець з чорним чубчиком й, нахилив голову в бік, торкаючись рукою свого підборіддя. 

- Що цікавого? Малолітній нахабо! Як відправили людину майже на той світ? - Продовжила Інка.

- Ну тоді це чудо зцілення! - Він дістав свій телефон і увімкнув відео. - Ось, Ваш коматозник чудово прогулюється сьогодні вранці до найближчої наливайки!

         Боже! Та я вже люблю цього хлопця! Ласкаво просимо до сім'ї! 

- Це відео підробка! А от стаття буде справжня!

- Достовірність відео доведе експертиза! - Впевнено відповів друг чубчика.

- М-м! Дійсно! Стаття! За спробу зґвалтування, а ще за залякування при участі сторонніх осіб! Можу перераховувати ще далі… Свідки? А свідки є! І відео з камери спостереження клубу! Упс! Правда?

- Записуй номер! - Обізвався до неї Арт. 

- Навіщо мені якийсь номер? 

- Це мій адвокат! Без нього я не збираюся продовжувати цю суперечку! Ходімо, люба! - Арт поклав свою долоню мені на плече й під скрежет зубів Інки ми попрямували до басейну де залишили свої речі.

         Зараз, коли обидвоє знайомих Вероніки були без свого одягу, розгледіла їх. Високі, стрункі, спритні в відмінній фізичній формі. Видно, що займаються спортом: швидкі, рухливі та досить сильні. 

- Ти нас не познайомила зі своїми друзями, - звернулася до Нікусі.

         Я ж маю знати імена моїх “рятівників”, а може й майбутнього члена сім'ї. А що?

- Слава! - Чорний чубчик зробив крок уперед і потиснув мою руку.

- Я так при першому нашому знайомстві йому й сказала “слава Богу, що живий”! А виявилося, що вгадала його ім'я! - Розсміялася сестричка.

Славка опустив погляд й пройшовся рукою по потилиці.

- Ден! - Зробив крок до мене інший. 

- Дуже приємно! 

         Позасмагавши ще з годинку все ж таки було вирішено повертатися додому. 

- Ти ще можеш зіскочити, - прошепотіла Арту на вухо коли ми сідали в його автівку, - й повернутися додому. А я вигадаю причину…

- Навіть не розраховуй мене спровадити! - Підморгнув.

         Наче я сама цього хочу! Задоволено посміхнулася у відповідь.

         Батьки тим часом вже встигли повернутися. 

         Артем привітав маму з ювілеєм і подарував шикарний букет. Хитрун, знає як сподобатися жінці. 

         Потиснув руку батькові. Хоч татусь в перші секунди і був трішки насупленим, напевно десь ним оволоділа пересторога, все ж таки незнайомий чоловік, а йому так хочеться, щоб його доньки були щасливими. Глядіти онучат та спостерігати, як ті зростають. Але Арт дуже швидко з ним порозумівся, настільки, батько навіть довірив йому свою колекцію всіляких штучок для риболовлі. 

         З Нікусею заходилися накривати святковий стіл. 

         Увечері до нас доєдналася мамина сестра з родиною, та подруга з чоловіком та кудлатим песиком.

         Тихий сімейний вечір. Смачна вечеря. Задушевні розмови. Навіть шкода, що завтра від'їздим.