Очищена душа

Брендон стояв біля будинку Ребекки і кидав маленькі камінці у вікно її спальні. Не дочекавшись появи дівчинки, він вирішив перевірити, можливо вона на своєму задньому дворі. Хлопчик обійшов будинок, але там теж нікого не було. Вхідні двері були відчинені і він зайшов у середину.

– Ребекка? – в пів голосу покликав він подружку.

Ніхто не відповів. Може вона на горі? Брендон піднявся сходами і постукав до кімнати. У відповідь тиша.

– Тобі не можна тут бути. – пролунав дитячий голос позаду.

Брендон розвернувся, поруч стояла Єва з тряпчаною лялькою в руках.

– Я прийшов до Ребекки.

– Вони з татом поїхали до магазину. – після паузи дівчинка продовжила –  Мама не хоче, щоб Ребекка з тобою грала. Я чула, як вона їй це казала.

Хлопчик знав, що батьки Ребекки не надто радіють їхній дружбі. Вони намагались виховувати своїх дочок порядними юними леді, а Брендон був ще тим розбишакою. Їхні спільні забави часто закінчувались розбитими колінами через ігри в квача, або скаргами сусідів на те, що їх дочка зі своїм другом залізли до чужого саду і збирались обчистити їх яблуні. Але хлопчика це не зупиняло, він наполегливо намагався бачитись з Ребеккою, навіть коли їм доводилось ховатись від її батьків. Брендон розумів: якщо його бабуся з дідусем дізнаються, що він без дозволу зайшов до будинку сім’ї Мартінів, йому здорово перепаде.

– Не кажи мамі, що я був тут.

Дівчинка просто дивилась на нього і нічого не відповідала.

– Єва, будь-ласка, не розказуй нікому. – ще раз попросив її Брендон.

– Мама зараз у ванній, коли вона вийде, я все їй розкажу. – дівчинка перебирала пальцями краєчок сукні своєї іграшки.

– Якщо ти розкажеш, мені більше ніколи не дозволять гратись з твоєю сестрою.

– Ну і нехай. Ти поганий.

Хлопчик відчув, як у грудях щось заболіло. Він не розумів, чому Єва так говорить. Він би ніколи не нашкодив Ребецці. Вона стала для нього сонцем, яке його зігрівало. З нею він забував про все те погане, що колись з ним траплялось. Поруч з Ребеккою Брендон почувався особливим. Що він буде робити, якщо вона зникне з його життя?

– Мааам. – закричала Єва і пішла вниз по сходах.

У Брендона в очах потемніло. Хлопчик відчув, як його руки чогось торкнулись. Далі глухий звук. У наступну мить він стояв і дивився на Єву, яка нерухомо лежала на підлозі. Брендон не до кінця зрозумів, що сталось, але такого страху він не відчував ніколи. Хлопчик зірвався з місця і пулею вилетів з будинку. Він біг що є сили, не звертаючи увагу ні на що кругом, аж поки не опинився у своїй кімнаті. Стрибнувши у ліжко, він з головою заліз під ковдру. Тіло хлопчика тряслось, немов від лютого морозу, а очі застелила пелена зі сліз.

***

Гнітюча тінява наповнювала кімнату. За вікном уже можна було розгледіти прийдешні сутінки. Увімкнений ноутбук екраном освітлював маленький клаптик простору на столі. Брендон підійшов ближче. Придивившись, він побачив той самий текст, що був у анонімному листі. Розмиті уривки почали з’являтись в його пам’яті, спалах за спалахом. «Я знаю, що ти зробив і я розкажу». «Наступна твоя втрата – Ребекка». «Відправити повідомлення». Він сам написав листа. Він сам поклав його у поштову скриньку. Як і ті смс із погрозами. Він і був тією людиною, яка зруйнувала його життя. Останній шматочок пазлу, котрого не вистачало для повної картинки, нарешті став на своє місце.

Він не хотів тут бути. Він не хотів бути ніде. Він хотів стерти все своє життя і почати спочатку. Його серце було пустим, а голова повною думок. На місці, де колись була душа, тепер велика діра, яка ніколи не буде заповнена знов. Рвана рана, у якої немає жодного шансу на загоєння. Вона буде боліти і стікати кров’ю до останнього його подиху. Брендон думав, що давно пізнав біль, але тепер це здавалось смішним. Лише зараз справжнє обличчя болю постало перед ним. Безжалісне, нещадне і байдуже до його благань. Почуття, яке знесилювало Брендона з кожним новим ковтком повітря. Він тонув і захлинався, але ніяк не міг померти. Голоси в його голові кричали все гучніше, перетворюючи весь світ на пекло. Куди б він не тікав, безголосся не настане. Сховатись неможливо.

Брендон відчув чиюсь майже примарну присутність. Перед ним стояв маленький хлопчик. Його обличчя було таким спокійним, майже умиротвореним. І в момент Брендон побачив світ ясніше, ніж будь-коли до цього. Хлопчик простягнув до чоловіка свої крихітні долоні, в яких він тримав пістолет. «Відчинити двері тому, що стукає тобі зсередини». Брендон взяв пістолет. Підніс до скроні і спустив курок. Тиша. Нарешті він був вільний.

***

Брендон відкрив очі, сонце світило йому прямо в лице. Трохи пожмурившись, він оглянув приміщення. Він лежав у своєму ліжку. Раптом двері відчинились і до кімнати зайшла бабуся. В руках у неї був піднос із їжею.

– Ну нарешті наш сонько прокинувся. – бабуся поставила підніс на стіл і  поцілувала хлопчика в лоб. – Це вже і сніданком у ліжко не назвеш, скоріше, обід.

Вилізши з постілі, хлопчик підійшов до вікна. Йому усміхався черговий липневий день. До будинку на іншій стороні вулиці під’їхав сірий мінівен, з якого вийшли високий чоловік та леді. Відчинивши задні дверцята, з машини вистрибнули дві дівчинки. Одна з них одразу побігла до дверей. Друга, на вигляд трохи старша, оглянула місцевість навкруги і направилась слідом за сестрою. За спиною Брендон почув бабусин голос: