Поклик спокути

Останній тиждень був виснажливим для Ребекки. Щовечора повертаючись додому, вона вже знала, що там на неї чекає. Їй було гидко. Вона питала себе: «Як довго я ще протримаюсь?». Ребекка чітко бачила зміни, які з нею відбуваються. Сонце в її серці ставало все скупішим на тепло і дівчина розуміла, що одного дня воно повністю згасне. Все частіше Ребекка ловила себе на думці, що можливо настав час розірвати це порочне коло і полишити намагання допомогти тому, хто відверто ігнорує всі її спроби. Та вона відганяла від себе подібні міркування. Адже любов – це про піклування і терпіння. Але що робити, коли любов до когось переходить у шкоду для себе?

Кожен наступний день Брендона був подібний минулому. Прокидаючись по обіді, він знову залишався сам на сам з хаосом, що поселився в його голові. Він втратив щось більше, ніж бізнес, друга чи мотивацію. Брендон заблукав у хащах власної свідомості. Кожна стежка, яка здавалось, могла вивести його на правильний шлях, зрештою перепліталась з іншою і ще більше заплутувала мандрівника. Майже кожної ночі йому снився вже знайомий сон, в якому він знов і знов стоїть над тілом Єви. Виснажений власними переживаннями, він щоразу шукав розраду у своєму новому захопленні. Склянка віскі замість ранкової кави. Склянка віскі замість обіду. Склянка віскі замість вечері, якщо спокусливі обійми сну не зваблять його раніше.

Ребекка забрала з руки Брендона стакан. Він подивився на неї невдоволеним поглядом і схопивши зі столу пляшку Jameson, зробив із неї ковток.

– Ти маєш це припинити, Брендоне! – голос Ребекки зривався на крик.

– Залиш мене у спокої.

– Ти руйнуєш своє життя!

– Моє життя вже зруйноване! – Брендон закричав лютим голосом, від якого Ребекка здригнулась. Вона ніколи не бачила його таким. Уперше в житті їй стало страшно знаходитись з ним поруч.

– Чому ти робиш це з нами? – крізь сльози прошепотіла жінка.

Брендон уперся руками в стіл і опустив голову. Його мозок захопили гнів та страх, що зірвавшись він може скривдити Ребекку. Він не знав, чого від себе чекати.

– Будь ласка…іди звідси. – наполягав Брендон.

– Тільки не цього разу. Я нікуди не піду, поки ми з тобою не вирішимо, що робити далі.

– Тоді піду я. – Брендон розвернувся і почав крокувати до виходу.

Ребекка схопила з кухонного столу ложку і зі всієї сили жбурнула в Брендона. Чоловік сіпнувся від несподіванки і витріщився на Ребекку.

– Ти не можеш так вчиняти щоразу. Якщо я тобі зараз не потрібна, це не означає, що я не потребую тебе поруч. Ти не можеш просто тікати від мене! Ти боягуз! Чого ти так боїшся, скажи мені!

Брендон стояв і мовчки дивився на Ребекку. Він бачив, як сльози без перестану текли з її очей. Як тряслись її руки. Бачив, як боляче він їй робить. Але він не міг терпіти присутність цієї жінки. Не зараз. Йому хотілось втекти якнайдалі від цього місця і від неї.

– Найбільше я боюсь того, – заговорив нарешті чоловік – що в кінці кінців ти побачиш мене таким, яким бачу себе я.

Він схопив пальто та ключі від машини, і вискочив з будинку.

***

Дрібні краплі дощу розбивались об лобове скло автівки. Вулицю вже повністю поглинула нічна пітьма. Погляд Брендона упирався в неонову вивіску кав’ярні з написом «Кава вирішує усі проблеми». Його увагу відволік стук у вікно. Це була Дарла. Вона відчинила двері і сіла в машину.

– Чесно кажучи, я була здивована твоєму дзвінку. – вона заговорила першою.

Брендон милувався її обличчям декілька секунд. Треба визнати, Дарла була однією із найзвабливіших жінок, що він зустрічав. Було в ній щось заворожуюче, щось манливе.

– Я не знав куди мені поїхати, а потім на думку спала ти і ось я тут. – його язик трохи заплітався.

– Ти сів за кермо п’яний?

– Мені треба було поїхати звідти…треба… – чоловік почав трохи запинатись.

– Ясно, я зрозуміла. – перебила його Дарла. – Хочеш піднятись у квартиру?

Він хотів. Але рештки здорового глузду кричали йому цього не робити. Пересиливши себе, чоловік заперечливо похитав головою.

– Добре. Розповіси що сталось?

– Стільки всього…я сильно заплутався.

Його дихання стало важчим і він почав стискати кулаки довкола керма автомобіля.

– Брендоне…Брендоне, – однією своєю рукою Дарла накрила руку Брендона, а іншу поклала йому на плече. – Все добре.

Брендон повернувся до Дарли, її лице було всього в кількох сантиметрах. Вона була прекрасніша за повний місяць цієї холодної осінньої ночі. Він нахилився і поцілував її. В цю ж секунду з його голови зникли всі ті думки, які не давали йому спокою протягом тижнів. Тут і зараз він думав тільки про жінку, чиї губи були солодші за карамель. До того часу дрібний дощ вже перетворився на зливу, яка за своєю густою завісою ховала пробуджену пристрасть.

***

Недільний ранок видався по-справжньому зимовим. Ребекка вийшла на поріг і від холоду ще сильніше загорнувшись у свій в’язаний светр, направилась до поштової скриньки. Дівчина забрала увесь вміст ящику та швидкими кроками повернулась до будинку. Переглядаючи один рахунок за іншим, її погляд впав на білий конверт без жодного напису на ньому. Він був не запечатаним. Ребекка дістала з конверту лист паперу і почала читати надруковані рядки. Її очі широко розкрились, а лоб поморщився від здивування. «Що за хворий жарт?» – було першою думкою, що пронеслась в її голові.