Дарла

Всі присутні в судовій залі затихли. Брендон подивився на Віктора, який сидів за сусіднім столом праворуч від нього. Чоловік уважно слухав свого адвоката, який щось говорив йому на вухо. Суддя був готовий оголосити вирок. «Ось і все» – Брендон зробив глибокий вдих. Він відчув руку Ребекки на своїй, і міцно її стиснув.

–  Суд ухвалив рішення визнати містера Брендона Вільямса винним у вчиненні адміністративного правопорушення і задовольнити прохання позивача, Віктора Янга, позбавити містера Вільямса прав на володіння компанією «Young&Williams Dental Center» та виплати вищезазначеної фінансової компенсації. – пролунав удар молотка об стіл, яким суддя затвердив вирок.

Брендон був розчавлений. Виходячи із зали суду, він кинув погляд на Віктора, який задоволено посміхався і тиснув руку своєму адвокатові.

–  Любий, – Ребекка гукнула чоловіка і міцно його обняла – ми з цим впораємось.

Брендон нічого їй не відповів.

–  Мені час на репетицію. – злегка поморщилась Ребекка, глянувши на свій наручний годинник – Може пізніше сходимо повечеряти в якесь затишне місце?

–  Звучить непогано.

Він поцілував жінку і та пішла до виходу.

–  Це звісно не перемога, але найкращий результат з усіх, які ми могли наразі отримати. – голос позаду змусив Брендона повернутись – Ми все ще маємо право на апеляцію, я завтра ж почну займатись цим питанням.

Перед ним стояла Дарла з папкою документів по його справі. Брендон кивнув головою і поклав руки в кишені своїх штанів. Дарла перервала мовчазну паузу:

–  Може пропустимо по келиху на честь завершення судового процесу? За два квартали є непоганий бар.

Брендон трохи прищурив очі, намагаючись вигадати відмовку, але зрозумів, що збирається збрехати жінці, яка зрозуміє це ще до того, як слова вилетять з його рота.

–  Ладна закластись, в тебе в планах було напитись на самоті, але навіщо, якщо можна це зробити в хорошій компанії. – куточки губ Дарли ледь помітно поповзли догори.

За мить вагання чоловік погодився.

***

Дарла зробила ковток свого Піно Нуар і поставила вино на стіл. Кінчиками пальців вона взялась водити по круглій основі келиху, не відриваючи зацікавленого погляду від Брендона. Він відчув, що починає ніяковіти і заговорив про перше, що спало на думку, аби тільки зняти зростаючу напругу:

–  То як довго ти вже займаєшся порятунком таких нещасних, як я?

–  Десять років. До цього була юристом у меблевій компанії.

–  І що ж спонукнуло тебе піти на такі зміни?

–  Мій колишній чоловік. При розлученні він намагався обібрати мене, але це виявилось не так просто, як він думав. Я втерла йому носа. – жінка широко всміхнулась, викликавши усмішку і у Брендона, напевно, першу за цей день.

–  Виходить, він був бовдуром, якщо думав, що в нього все вийде. – усмішка чоловіка змінилась на легке хіхікання.

–  Він був скиглієм, якого все в цьому житті не влаштовувало. Йому було простіше скинути всі проблеми мені на плечі, а самому напитись до чортиків.

Зробивши ковток свого віскі, Брендон поморщив лоба.

–  Чому ж ти вийшла за нього?

–  В двадцять років я ще цього не розуміла. А старший чоловік, здавалось, знав як зробити мене щасливою. – Дарла розсміялась – І я повелась на цю фігню.

–  Не всі чоловіки такі, як він.

–  О ні, ні. Я втратила свій апетит до кохання. – жінка пригубила келих і відкинулась на спинку стільця. – Твоя черга.

Брендон подивився на неї, не розуміючи, що вона від нього хоче. Дарла нахилилась до чоловіка  і прикриваючи рота долонею, ніби збирається розказати таємницю, тихо промовила:

–  Коли людина розповідає тобі щось особисте, ти маєш відповісти їй тим самим. Звісно, якщо ти не нечема. – додала вона вже звичайним тоном.

–  Що ж, – почав Брендон – я виріс у передмісті з моїми дідусем та бабусею. Мама покинула мене на них коли мені було чотири роки. Зустріла чоловіка і очевидно, вирішила, що я буду заважати їй будувати особисте життя. –  Брендон хмикнув і почав гратись з напоєм у своїй склянці, нахиляючи її круговими рухами. – В мене майже не лишилось спогадів про неї. А свого батька я ніколи не знав, він пішов від мами ще до мого народження.

–  Твої дідусь і бабуся, вони добре впорались. Можливо краще, ніж впоралась би твоя мати.

Чоловік заговорив після тривалої паузи:

–  Але я не зміг виправдати їх надії. Я зробився одним з тих людей, від яких вони намагались мене вберегти…Навряд вони похвалили б мене за те, ким я став.

–  Знаєш, Брендоне, за довгі роки своєї практики я зустрічала різних людей, серед яких було чимало поганих. І що я можу сказати з упевненістю, так це те, що ти не один з них.

–  Ти не знаєш мене. Не впевнений, що я сам знаю.

–  Більшість людей на планеті уявлення не мають, ким вони є насправді. Але зізнатись  у цьому можуть лише деякі з них. А решта просто витрачають роки на життя, яке їм навіть не належить.

–  І як же бути тим з нас, хто заблукав?

–  Відчинити двері тому, що стукає тобі зсередини.

Чоловік осушив келих останнім ковтком чистого віскі і висловив бажання завершувати зустріч.