Віктор

Ранком середи о 9:56 Брендон з’явився в дверях офісу.

– Доброго ранку, містере Вільямс.

– Доброго ранку Реджина. – Брендон зайшов до приймальні, тримаючи в руках велику паперову чашку кави.

– Місіс Кларк відмінила свій візит, тому остання година сьогодні у вас вільна. – поспіхом повідомила секретарка.

Відчинивши двері до кабінету, Брендон побачив там друга.

– З добрим ранком!

– Привіт, Вікторе.

– Я чув, що в тебе звільнився робочий час, може відвідаємо наш улюблений бар? Хто знає, коли наступний раз буде можливість ось так просто піти випити вдвох?

– Зараз перша половина дня, чи не зарано для подібних розмов? – зробивши невдоволений вираз обличчя, промовив Брендон. – Запитай мене ще раз о шостій вечора.

В кабінеті роздався чоловічий сміх.

Протягом дня Брендон прийняв трьох клієнтів. Містер Міллер, чоловік похилого віку, який приходив кожного тижня вже два місяці поспіль, сьогодні нарешті завершив свої лікувальні процедури. Міс Елеонора Хенніген, нова вчителька літератури в місцевій школі, завітала вдруге до свого лікаря, і так само, як і в перший візит, попросила максимально допустиму кількість знеболюючого, пояснивши це величезним страхом перед дантистами. Останнім клієнтом Брендона був дванадцятирічний Том Стюарт, безстрашний хлопчак, що лікував зуби без жодної анестезії.

Брендон вкладав у роботу всього себе. З тих пір, як вони разом з Віктором відкрили власний стоматологічний кабінет, він знав, що це буде справою його подальшого життя. Юридичні та фінансові питання компанії завжди брав на себе Віктор, за що Брендон був дуже вдячний своєму другові, адже йому набагато сильніше відкликалась практична сторона їх спільного творіння. Він безкінечно любив це відчуття – бути корисним, відчувати себе потрібним, важливим. З Віктором він познайомився під час навчання у коледжі, вони одразу знайшли спільну мову. Після їхнього випуску і посвяти у магістри, обов’язковою умовою якої було випити склянку молока, розбавленого з горілкою, від чого Віктор врятував безнадійно п’яного Брендона, хлопці стали доволі близькими друзями. Зрозумівши, що вони ладять між собою по життю, було прийнято рішення відкрити спільний бізнес.

***

Тримаючи в руці склянку чистого Bell’s, Брендон затримав погляд на своєму відображенні у дзеркальній стіні за барною стійкою. Незважаючи на середину робочого тижня, у барі було доволі людно. Поруч розмістилась компанія з чотирьох молодих людей, які голосно вболівали за улюблену футбольну команду і досить швидко розправлялись зі своїм пивом. Віктор ділився враженнями з останньої поїздки до заміського клубу з його двома братами.

–…наступного разу ти маєш поїхати з нами, місцева природа і багато алкоголю – ось, що дійсно допоможе після складного робочого тижня. – з вуст Віктора вилетів короткий смішок.

Через годину і ще дві склянки міцного напою, Брендон почувався значно краще. Думки про погрозливе повідомлення і всі його можливі наслідки нарешті відійшли на другий план. Атмосфера в барі нагадувала Брендону його безтурботні студентські роки, викликаючи приємну ностальгію. Дружня бесіда йшла дуже легко: чоловіки обговорювали купівлю Віктором нового автомобілю, плани на наступну літню відпустку і гучний вихід нового провокаційного фільму. У закладі заграла пісня Gouge Away гурту Pixies. Віктор жестом показав бармену, щоб той повторив їхнє замовлення.

– Знаєш, Брендоне, я завжди цінував твою довіру до мене, особливо у спільному веденні бізнесу. – сп’янілий голос Віктора доносився до лівого вуха його друга. –  Ти знаєш, що не можна вірити усім цим покидькам, вони просто хочуть зруйнувати те, що мають інші, бо не змогли досягти нічого у своєму нікчемному житті.

– Про що ти говориш? – на секунду Брендону в голову прийшла думка, що Віктор намагається за щось виправдатись, але глянувши на друга, він зрозумів, що той просто добре наклюкався.

Допивши останню порцію свого віскі, чоловіки надягли верхній одяг і пішли до виходу. Вулицю освітлювали вогні нічного міста, а з неба зривались поодинокі сніжинки. Вже за зачиненими дверима бару пролунали радісні крики вболівальників, чия команда забила третій гол за цей вечір.

Наступного ранку Брендон не поспішаючи зайшов у свій кабінет і зняв пальто. Кинувши погляд на стіл, він побачив великий конверт із написом «для Young&Williams Dental Center», «відправник Федеральний окружний суд». Різким рухом Брендон відірвав верхню частину конверту і його очі почали швидко бігати, читаючи надруковані рядки. «…Брендон Вільямс…повідомлення про підозру у шахрайстві з фінансовими ресурсами…».

– Що за хрінь…

Брендон перечитав вміст листа ще раз, але інформація не вкладалась в його голові. Не дійшовши до жодного логічного висновку, він взяв телефон і набрав номер Віктора. Не відповідає. Ще одна спроба, марно. Третій виклик – і знову нічого.

Годинник показував 13:23, коли до кабінету зайшов Віктор. Перед собою він побачив Брендона, який сидів у шкіряному кріслі і дивився у вікно. Він виглядав пригніченим.

– Привіт, друже. – у відповідь тиша. – Все нормально? Виглядаєш не дуже. Не тільки мені вчорашній вечір дає про себе знати, а? – засміявся Віктор.

Брендон відвів очі від вікна і подивився на друга. Його погляд змінився з пригніченого на розлючений і посмішка Віктора в цей же момент зникла.