Ритуал

У темному безхмарному небі яскраво світив місяць. Голосно сюрчали коники. Собаки в селі вже замовкли. Чи то заснули, чи то відчували щось незвичайне. Олеся, похапцем накинувши куртку та взувши кросівки, тихенько вийшла з будинку, зачинила двері та хвіртку. Мама мирно спала, так і не почувши її розмову з духом відьми. Хоча, може, це відьма так зробила, щоб мама не чула. У повітрі згустилася хмарка білуватого диму, закружляла вихором, набуваючи обрисів жіночої фігури. За мить перед Олесею висіла примарна відьма, підсвічена голубуватим світлом місяця, та посміхалася:

— Ну що, готова? — учениця кивнула. — Тоді за мною. Тільки не затримуйся ніде, ні на що не звертай уваги, іди туди, куди веду, та роби те, що кажу. Ти маєш повернутися додому до світання. Не послухаєшся — втратиш свою можливість стати відьмою.

Дівчинка вийшла на дорогу та увімкнула ліхтарик. Примара розвернулася та попливла в бік лісу. Олеся ледве встигала за нею. Одне діло летіти в повітрі, а зовсім інше — бігти по траві та купинах у світлі поганенького ліхтарика. Та ліс був зовсім поряд — ось він уже виріс перед Олесею темною шумливою стіною. Опинившись серед дерев, примара знову розвернулася до Олесі, чекаючи на неї:

— Тепер полечу повільніше. Бачу, що не встигаєш. Не звикла, міська ж дівчина. Дивися під ноги та не відставай. Звикай потроху до нового життя. Відьмам доводиться постійно ходити в ліс за стравами.

Олеся ішла, дивлячись то під ноги, де стирчали корені, то на примарну білу хмарку, що весь час зникала за гілками з молоденькими листочками. На щастя, ліс ще не вбрався у зелень повністю, листя ще було невеличким, і світну пляму було помітно навіть на відстані. Десь над головою ухнула сова. Дівчинка здригнулася, а відьма тихо захихотіла:

— Тільки в ліс зайшла, а вже злякалася! І що ж то ти будеш за відьма? Далі не тебе чекають значно складніші випробування.

— Я більше… Я більше не буду так! — дівчинка твердо пішла за примарою. — Я… Я просто боюся трохи… Боюся, що мама прокинеться та побачить, що мене нема.

— Не хвилюйся, дівчинко, не прокинеться. Я про це подбала. Якщо вона помітить, що тебе нема, все село покличе тебе шукати, а це нам не треба. І пам’ятай, треба встигнути до світання! Тому поспішай!

Примара пливла через хащі та буреломи, і Олесі доводилося перелазили через повалені дерева, щоб за нею встигнути. Вона навіть приблизно не уявляла, скільки часу йде, а телефон із собою не взяла. Нарешті привид відьми зупинився на прогалині біля товстого старого дуба, гілки якого розчинялися десь у темряві на величезній висоті.

— Он, дивися сюди! — вона махнула рукою на коріння дерева, Олеся підсвітила ліхтариком та побачила між коренями тендітні біленькі квіточки. — Це відьмине зілля, дуже рідкісна рослина. Квітне лише в цей час, на самому початку травня, і то не більше, ніж тиждень. Тож тобі пощастило, дівчинко, вчасно викликала мене. Викопай усі квітки разом з корінням та дивися, щоб жодної тут не лишилося. Зілля це дуже цінне для відварів, і знайти його непросто. Частину використаєш зараз, решту засушиш на майбутнє.

— Але ж у мене нема лопати. Ти не казала, що вона потрібна. Як я буду копати? — Олеся розчаровано опустила руки.

— Лопата тобі не потрібна! — очі відьми спалахнули червоними вогниками на напівпрозорому лиці. — Відьми ніколи не копають лопатами. Копай руками! Лише так отримаєш всю чарівну силу трав. А лопатою можеш ненароком пошкодити цінні рослини. І досить уже скиглити! Треба забувати про звичне життя та звикати до відьомських буднів. Чи ти думала, що бути відьмою — легко? Думала, що бути відьмою — це просто промовити чарівні слова, і все збудеться? Аж ніяк! Берися за роботу!

Олеся зітхнула, але ослухатися не посміла. Надто вже сильним було прагнення отримати дар. Присіла, поставила ліхтарик поряд та заходилася розгрібати торішнє листя довкола кущика з квітами. Відьма висіла в повітрі поряд, уважно за всім слідкуючи. Дівчинка розворушила листя, тоді обережно розгребла землю. Вона була дуже холодною, вологою та навіть якоюсь слизькою, викликаючи огиду. Наче черви ворушилися, пролазили між пальцями, хоча їх у землі точно не було. Олеся ледь не виблювала, поки розгребла чорну землю, що чвакала в її руках та вислизала між пальцями, наче не хотіла, щоб у неї забирали цю рослину. Обережно підрила під корені, щоби їх не порвати, занурила руки глибше і нарешті обхопила кущик знизу та потягнула. І от нарешті Олеся урочисто стояла перед примарою, тримаючи на витягнутих долонях квіточки у купі землі, ніби збиралася їх пересадити.

— Чудово! — посміхнулася відьма. — Можна сказати, що ти успішно пройшла найперше випробування, найпростіше. — А тепер швиденько додому. І пам’ятай, треба йти швидше, поки небо не зажевріло. Інакше всі твої зусилля будуть марними.

Зворотний шлях виявився важчим. Обережно несучи дорогоцінну травичку, Олеся не могла триматися руками за дерева, і кілька разів мало не впала, перелазячи через буреломи. Відьма роздратовано підганяла новоспечену ученицю, не даючи навіть кількох хвилин, щоб перепочити. Олеся порвала геть усі штани, промочила кросівки та вимазала куртку землею. Однак їй було байдуже. Вона думала лише про силу, яку от-от отримає. Лишилося лише владнати проблему з мамою…

Олеся опинилася поряд з домом, коли небо вже почало сіріти. Швидко зайшла у двір, поклала квіти в порожній горщик, так-сяк вимила руки та відчинила двері в будинок. Мама так само спала, навіть у тій же позі, в якій її тут залишили. Чудово. Сон у неї просто богатирський. І справді, відьма її приспала.

Примара тут же опинилася поряд і почала давати настанови учениці:

— Роби все, як я кажу, поки мати не прокинулася. Часу обмаль, моє закляття буде діяти лише до світання. Давай, поквапся! Візьми казанок, чи каструльку, чи що там у тебе є, відбери три крупні квіточки разом зі стеблинами, листками та корінням, вимий та завари в окропі. Решту помиєш та заготуєш на потім. Зілля це дуже сильне, багато в чому тобі згодиться. До роботи!