Спадкоємиця

Олеся повільно крокувала додому, обдумуючи страшну правду, про яку щойно дізналася. Вона не мала жодної ідеї, як прогнати нечисть з нового будинку, і ще й так, щоб про це не дізналася мама. І тут Олесю осяяло. Просто наче по голові вдарило невидимим кулаком. Олеся як ішла, так і зупинилася. Та як же вона одразу не здогадалася? Рішення ж просте, просто на долоні лежало, а вона і не додумалася! Дід Степан казав, що відьма не знайде собі спокою, поки комусь свій дар не передасть. Тож виходить, якщо передасть, то і дух перестане людей турбувати? Логічно, що так. А чи може відьмин дух передати комусь той дар? Відьма ж давно померла, лише якась примара лишилася…

Задумавшись, Олеся сіла на повалене дерево на узліссі. На неї нахлинули спогади, підбурені подіями минулої ночі та розповідями діда Степана. Олеся ще з того часу, як почала сама швидко читати, цікавилася усім потойбічним та магічним. Завжди просила батьків купувати їй книжки про чарівників, чаклунок, про інші фантастичні та казкові світи. Тато та бабуся залюбки купували те, що вона просила, а от мама противилася. Вона зі своєю раціональністю зайшла так далеко, що навіть казки не любила та відверто сердилася, коли Олеся їх читала. Мама казала, що дитині краще читати щось пізнавальне та цікаве, наприклад, про фізику чи космос, а от казки — то вигадки для дурненьких дітей з минулого. Яка з них користь? Тож купувала доньці лише пізнавальні книги. Олеся їх, звичайно, читала, але лише для того, щоб не засмутити маму. Книжки про магію та чудеса подобалися їй куди більше. Тож коли мами не було вдома, дівчинка діставала казки, подаровані татом та бабусею, та читала їх. Потім снилися сни, де вона була чарівницею, махала паличкою, і втілювалося те, що вона бажала. Олеся завжди мріяла, щоб магія існувала насправді, але мама тільки сміялася з того. Дівчинка підросла, і книжки з казками змінилися на підліткове фентезі та містику. Мама теж таке не схвалювала, але ставилася вже байдужіше. Донька підросла, вже сама має робити вибір та розуміти, що варто читати, а що ні.

Трохи згодом, у восьмому класі, Олеся перейшла до іншої школи й там познайомилася з кількома дівчатами з паралельного класу, які теж цікавилися магією та містикою. Вони давали їй почитати книжки із замовляннями, ритуалами та заклинаннями. Олесі такі книжки ніхто б не купив. Мама своєї думки не змінила, вважаючи подібну літературу дурницями. Тато, хоч раніше й купував доньці казки, проте такі книги точно б не схвалив. Він вважав, що казки — то розвага для дітей, а от справжня магія може бути небезпечною. Тато не був віруючим чи забобонним, але до магії ставився насторожено. Чому, Олеся не знала, але коли обережно попросила тата купити їй якусь книжку з магії, він суворо заборонив подібне. Бабуся набожна, вона навіть і чути не хотіла про зацікавленість магією. Ну що ж, доводилося Олесі задовольнятися книгами, які іноді давали почитати нові подруги. Вона навіть пробувала зробити кілька ритуалів, описаних у книжках, і жоден не був вдалим. після цього дівчинка трохи розчарувалася в магії, але все одно в неї вірила. Вона таємно плекала надію, що коли-небудь таємничі ритуали їй підкоряться, і вона стане займатися магією професійно, можливо, лікувати людей. Жити, як батьки, гаруючи цілими днями на роботі, псуючи здоров’я за комп’ютером, їй зовсім не хотілося. І байдуже, що подумають батьки, коли вона зробить свій вибір.

Від спогадів Олесине серце шалено закалатало. На чолі виступили краплини поту від збудження. В голові роїлися думки, не даючи спокою. Вона згадала сон, який бачила сьогодні вранці. Сон, від якого кричала насправді, налякавши маму. Ось воно, те, про що вона давно мріяла! Мріяла потаємно, навіть від самої себе, запевняючи себе весь час, що то не мрії, а просто наївні дитячі фантазії під впливом прочитаних фентезійних та магічних книг, переглянутих фільмів. Олеся раніше думала, що такого у житті не буває, магія — то лише вигадка, казка. Читання про магію було для неї швидше розвагою, аніж серйозним заняттям. Тим паче, що всі ритуали не вдавалися. Тепер же дівчинка впевнилася, що магічне та потойбічне дуже навіть буває справжнім. А чому б і не спробувати займатися магією насправді? І мама не завадить, взагалі, вона ж у це все одно не вірить. А Олеся вже цілком доросла, щоб самостійно прийняти таке рішення. Якщо дух відьми може передати комусь свій дар, то чому не їй, мешканці будинку, що стоїть на місці відьминого житла. Мама купила цей дім, бо продавали дешево. А може, це доля? Може, це сталося зовсім не випадково? Може, якщо саме їй випало жити на місці відьминої хатки, то вона має право попросити у відьминого духу магічну силу? Не міг такий сон наснитися просто так! Адже Олеся вже давно цікавиться магією, отже, цілком може стати спадкоємицею відьми в наш час, коли все більше людей вважають себе раціональними. Уві сні відьма запрошувала її до хатки, вона зачекалася, прагне нарешті передати свій дар комусь, хто цього вартий. Тільки тоді Олеся ще не знала, хто та жінка і чого хоче, тому злякалася. Але є шанс усе змінити. І діяти треба швидко, поки не пізно. Поки вони не поїхали назад додому…

Тут Олесю почали гризти сумніви. Ідея цікава, але як усе буде в реальності? Успадкувати дар відьми, яка явно не була доброю — чи не нашкодить це самій Олесі? Вона прокляла своїх вбивць, і після смерті її дух лякав селян. Хоча… Може, насправді все було не так? Дід Степан казав, що відьму покарали та вбили за те, що почала шкодити людям. Але ж це лише легенда, яку він почув від своєї бабусі, а вона ще від когось. Те, що передавалося з вуст в уста, могло спотворитися за багато років. До того ж тоді відьом побоювалися, а деякі люди вважали ворогами, хоча вони й допомагали іншим. Чи не могло бути так, що насправді піп підбурив людей у селі вбити відьму, бо вбачав її не лише грішницею, а й конкуренткою? Адже за хвороби чи ще якоїсь біди віряни мали йти до церкви, давати попу якісь пожертви, щоб він молився за їхнє здоров’я, а натомість вони тепер ішли до нової відьми. От і почали зникати в попа “клієнти”, він розлютився та вигадав, що вона робить зло. А що? Цілком правдоподібно, в ті часи люди довіряли священникам, адже вони були освічені та письменні мало не єдині на все село. От і запевнив піп народ, що треба вбити відому, а вона, може, насправді не була поганою. Недарма ж дід Степан казав, що багато селян не підтримали ідею попа, а ті, що погодилися, хотіли грошей. Якби відьма справді була лиха, її б убили самі селяни й без настанов попа, хіба ні? Отже, вона не була поганою, і слід спробувати ще раз поговорити з відьмою, як це було уві сні. Але як це зробити? Викликати сни на замовлення Олеся не вміла. Сподіватися, що знову насниться відьма — марна справа. Олеся сиділа та продумувала. Ідеї приходили різні, але ж яка спрацює?