Розділ 40

- Що?- ледь чутно вимовила і розплющила очі. Ноги стали ватяними і я не могла рухатись. 

Міша стояв поряд, міцно тримаючи мене за руку. Вільною забрав склянку з моєї руки й поставив на підвіконня. Повільно торкнувся лиця, проводячи кінчиками пальців від скроні до губ, лишаючи за собою розпечену доріжку. Схопив за підборіддя й підтягнув ближче. Я не могла відірвати погляду, занурюючись в очі, як в океан. Великим пальцем торкнувся губ, провів по них, а тоді наблизився й торкнувся губами моїх. Я заплющила очі. Легкий, вологий дотик змусив розкрити рота. Стогін вирвався зсередини, а сироти покотились тілом. 

- Не відпущу,- промовив у губи  й знову накрив поцілунком. 

Я не могла ворухнутись, застигла на місці й повільно смакувала його губи. Яке на смак щастя? Солодке, п'янке, кисле чи гірке? У кожного по-різному, але моє з солоним присмаком. Сльоза мимовільно скотилась додолу. Мішина рука шмигнула тілом й зупинилась на талії. Обіймаючи мене, підтягнув ближче до себе. Я все ще стояла нерухомо, як під гіпнозом. Скінчивши цілунок, він торкнувся лобом мого чола й важко видихнув. Провів долонею по щоці, витираючи доріжки сліз. 

- Міш,- я розплющила очі й важко зітхнула.- Це не сон?- дивилась на нього знизу вгору вологими очима. Руки ковзнули оголеним торсом, плечима й замкнулись на шиї. Торкатись його було напрочуд приємно. В животі танцювали метелики, викликаючи тягучий біль. 

Він похитав головою, з усмішкою дивлячись на мене. Руками пестив моє волосся, прибираючи його з лиця. Я вперше бачила його таким безтурботним й щирим. Очі сяяли, а усмішка не спадала з обличчя. Кожну мить він всміхався й навіть сміявся з мого розгубленого погляду. 

- Що смішного?- штурхнула його в плече й теж засміялась.

- Ти така мила. Я не можу не всміхатись,- цмокнув мене в щічку й знову відсторонився. 

Я стояла в його обіймах, крадькома вивчаючи усмішку. Ямочки на щоці полонили моє серце. Не стримавшись, все ж торкнулась його лиця. Легка щетина залоскотала пальці. Міша провів руками по моїх до плечей, лишаючи за собою сироти по шкірі. Тоді притиснув ближче до себе й зімкнув руки на спині. Ми тупцяли на місці, обіймаючись. 

- Так, так,- почулось збоку і світло на кухні яскраво загорілось, засліплюючи очі. Віка стояла в проході, схрестивши руки на грудях і всміхалась. 

Я сховалась в обіймах її брата, опустивши голову на груди. Крадькома всміхалась від щастя. Міша, не соромлячись, продовжував мене обіймати, а тоді поволік за собою.

- Доброї ночі, сестро,- цмокнув її в лоба й ми рушили вбік сходів. 

Повільно підіймались, обіймаючись за плечі. Він ні на мить не відпускав мою руку і це просто фантастичне відчуття. Ми зупинились біля кімнати. 

- Підеш зі мною?- зазираючи в мої очі, запитав Міша. Я навіть не встигла подумати, просто кивнула й пішла за ним. 

Ми зайшли у кімнату, освітлену маленькою бра на стінці. Лягли в ліжко під ковдру й обійнялись. Я лежала на його плечі й слухала переривчасте дихання. Грудина рухалась в такт з подихом. Його рука міцно стискала мої плечі,  а губи торкались чола. Він пахнув по-особливому. Жодного зрозумілого аромату, але такий рідний. 

Я сильно замружила очі, а тоді розплющила. Потворила кілька разів, але мара не йшла. Повірити в те, що це реальність було ну майже неможливо. Та він досі лежав поряд зі мною, дихаючи мені на вухо.

- Міш,- покликала його, і він мугикнув.- Ти більше нічого не хочеш мені сказати?- підняла голову й подивилась на його миле лице.

- Хочу,- всміхнувся він й міцніше стиснув в обіймах.- Але не зараз. Спи,- вмостився на бік і заплющив очі. 

Як тут спати, коли він поруч. Мені так багато хотілось йому сказати. Я намагалась тримати язика за зубами й заснути. Уткнулась носом в його шию та закрила очі. 

Прокинулась від легкого доторку до моєї щоки. Розплющила очі й побачила Михайла. Він лоскотав мене кінчиком носа, проводячи по обличчю. Я всміхнулась й повернулась на інший бік зі словами, що сон і справді був чудовий. 

- Доброго ранку,- прозвучало над вухом і я широко розкрила очі. Підірвалась з ліжко й вирячилась на нього. Я не відразу збагнула що то все було реально. Міша зареготав вголос й опустився на ліжко. Закинув руку під голову і продовжував сміятись, тримаючись іншою рукою за живіт. Я сиділа скраю ліжка, прикриваючись ковдрою й зиркала очима кімнатою. 

- Що смішного?- вичавила з себе. Опустилась на ліжко поряд і гучно засміялась. 

- Ти б себе бачила,- продовжував реготати.- Так перелякалась.

- Еее,- я показала йому язика  і він різко замовк. Повернувся на бік, нависнувши наді мною. Впився серйозним поглядом і різко наблизився, пригальмувавши перед моїм лицем. 

- Нариваєшся?- здвинув догори брови й повільно торкнувся моїх губ. Я й відповісти не встигла. Він навалився на мене. Поцілунок тривав зовсім недовго. У двері постукала Віка. 

- Ви ще довго спатимете?- обурливо звучало за дверима. 

Міша скривився й підвівся з ліжка. Підморгуючи мені, відкрив штори й до кімнати зазирнуло майже весняне сонечко. Годинник на тумбочці вказував на дев'яту ранку. Я залізла з головою під ковдру, відмовляючись повертатись у реальність. Знову робота, проблеми, а тут був цілий світ. Світ, в якому лише ми й нікого більше.  

Мішка стягнув з мене ковдру, погрожуючи розправою, якщо я не підведусь зараз же. 

- Аліно,- з розгону застрибнувши на ліжко поряд зі мною, вигукнув він. - Ти приготуєш мені сніданок?- підморгуючи, всміхався на весь рот. 

- Обов'язково,- я стишила голос й потягнулась до нього губами, але він відхилився й різко піднявся. Нахмурившись, я ображено надула губки. 

- Ну все, підводься,- серйозніше говорив він, заклавши руки в боки. - Нам ще треба поговорити.

 Я різко підвелась. Міша вмить став серйозним, хоча ще хвилину тому жартував. Як швидко він може змінюватись. Показавши йому язика, пішла в кімнату Віки за одягом. Переодягнулась, привела себе до ладу й спустилась на кухню. Віка сиділа на кухні за столом і пила чай з бутербродами. Міша стояв біля плити й смажив омлет. Запах я відчула ще на сходах, тому не поспішала, щоб не змусили готувати.