Розділ 30

Після вечері ми розійшлись по кімнатах, так  і  не поговоривши. Чоловіки дивно дивляться на мене, з цікавістю. Наче чекаючи від мене вибуху, отримують усмішку. От коли твої очікування не справджуються  і ти починаєш підозрювати недобре. Щось схоже на це. 

Я  вже майже вмостилась, після довгого вагання вийти. Але  все одно зірвалась з місця. Повернулась до вітальні, коли усі поснули. Матуся сиділа біля вікна у кріслі та читала книгу.  Торшер збоку тьмяно освітлював кімнату. Я всміхнулась й мовчки пройшла. Не хотіла її відволікати, тому визирнула у вікно, прочинивши фіранки. Ночі в Мілані спокійні. Легкі вогні міста заспокоювали й одночасно вселяли тривожні думки. 

- Мамо, - я відвела погляд від вітражних високих будинків й подивилась на неї. Є люди які з роками виглядають тільки краще, так і вона. Щічки стали більш округлі, шкіра рівнішою, а фігура виразнішою. Матуся навчилась підкреслювати свої недоліки - Ти колись мене любила? - вдивляюсь  в її миготливі очі.

Вона не чекала такого питання, різко відірвала погляд від книги й спрямувала на мене. Зіниці розширились,  а нижня губа помітно затремтіла. Заклавши у книгу рекламку, що слугувала їй закладкою, відклала на столик  й підвелась. Підійшла до вікна й стала поряд. Мить мовчки дивилась у вікно, а тоді повернулась до мене. 

- Доню, - боязко потягнулась рукою й торкнулась мого плеча. Обхопивши мене обома руками, вона опустила голову на плече. - Я лише одного разу пожалкувала, що стала мамою. Але ти тут ні до чого. Я так багато хотіла тобі дати. Я була поганою мамою. Ганялась за грошима, надіючись, що ти чекатимеш на мене. А ти он яка виросла, -  відсторонилась та окинула мене оком. - Стала зовсім чужою. Я втратила дорогоцінний час - твоє дитинство. Колись ти потребувала мене, а зараз я потребую тебе,- її щокою скотилась сльоза і я не змогла спокійно дивитись на це. Обійняла й притисла до себе. 

- Я тебе люблю,- прошепотіла їй і не чекала відповіді. Я знаю, що вона завжди мене любитиме.

- Вибач,- шморгаючи, промовила вона й  погладила моє волосся. - Я не дала тобі найголовнішого - любові. Ти так її потребувала. 

Я не могла відповісти. Сльози змусили захлинутись у власному горі. Я уткнулась в її плече й тихо ревіла.Здається небо прорвало. Я не могла стримати себе чи заспокоїти. Тепер мені нічого не заважало бути собою. Слабкою дівчинкою, яку приголубить матуся. Мені зажди не вистачало її підтримки, присутності. Її ніколи не було поряд. Навіть в одному будинку ми буди далеко один від одного. Кожен на своїй хвилі. 

Мама заспокоїла мене і вклала спати, як колись. Я довго тримала її за руку й не хотіла відпускати. А вона поправляла мою ковдру й не поспішала йти.

- Ліно, - наважилась вона.- Я хочу з тобою про дещо поговорити, але не зараз. Добре?

- Так,- погодилась я. 

Вона пішла, тихо причинивши двері. Я крутилась в ліжку, розмірковуючи над її словами. Що вона хоче мені розповісти?! Я заснула тільки під ранок, але тривожні думки проникли у мій сон та не дали відпочити. 

Я підірвалась з ліжка від кошмару, що розсіявся як ранковий туман. Похитала головою й потерла лице руками. Щоб остаточно прийти до тями,  вирішила вмитися. Сповзла з ліжка  й на ходу взуваючи капці, поспішила до ванної. 

Зіваючи на весь рот, я йшла коридором, коли почула дивну розмову. 

- А якщо вона буде проти?- турбувалась матуся. Я зупинилась й широко розкрила очі. Прокинулась відразу ж. Ступила ближче до дверей їх кімнати з Джеком та схилилась у їх напрямку. 

Але отримала розчарування. Нічого конкретного вони не говорили. Джек переконував матусю, що давно слід було це зробити. 

- Шпигуєш?- поряд почувся голос Германа і я різко повернулась. 

Він стояв позаду в одних спортивках, зовсім забувши про сором. Без сорочки зі склянкою води в руках та хтивою усмішкою. Я пригадала, що на мені коротка сорочка, яка мало що прикриває. Але ж він мій брат чи не так?! 

Я не витримала тієї напруги, що була між нами. Минула його й швидко побігла до кімнати. Зачинивши двері, нарешті видихнула. Чорт! Герман звичайно привабливий, але він мій брат.

- Ліно, ти що з глузду з'їхала,- прошепотіла до себе й засміялась. 

Ранок почався просто фантастично. Мене спалили на шпигунстві та ще й хто, Герман. Я розуміла, що тепер він має на мене компромат. Навряд чи це обійдеться звичайним проханням. Чомусь він здавався мені хитрим лисом. Використає ще на свою користь мій провал. 

Я переодяглась та вийшла снідати. Все сімейство чекало на мене, весело щось обговорюючи. 

- Доброго ранку,- привіталась до усіх та пройшла й сіла за стіл. 

Герман кивнув, але нічого не сказав, бо саме пережовував шматочок буженини зі своєї яєчні. Матуся подала мені сніданок та цмокнула у щічку. Я не могла не всміхнутись. Це приємно - почуватись частиною великої родини. 

- Які плани?- Герман зробив паузу в поїданні сніданку й уважно подивися на мене.

- Ніяких,- відповіла й відвела очі. 

- Герман хотів показати тобі місто,- повідомила матуся, опустившись поряд на стільчик. 

- Так,- покивав головою з грайливою усмішкою.- Якщо є бажання, можемо погуляти.

- Наступного разу,-  стенула плечима та все ж всміхнулась. Не хочеться його ображати. 

Він вдав, що зовсім не засмутився й побажавши усіх хорошого дня, поспішив на роботу. Джек після сніданку пішов відпочивати. А матуся поралась на кухні. Я допомагала їй з посудом, позираючи на неї та її рухи. Чи знають діти про звички своїх батьків. Хтось  весь час гризе нігті, хтось крутить волосся на палець. А які звички у моєї матусі?! Я зупинилась й пильно придивилась до неї. За буденними щоденними справами, вона видавалась зовсім безтурботною жінкою. Але щось її гризло. Саме ця її звичка натирати усе до блиску й означала, що вона нервує.  Я схопила її за руку і вона здивовано подивилась на мене.

- Мамо, що ти хотіла мені сказати?- наважилась першою розпочати бесіду. Вона лишила ганчірку в спокої та присіла за круглий столик. Спрямувала очі у вікно і тільки згодом, важко видихнувши, подивилась на мене.