Розділ 14

Виявляється вдома не так вже й погано працюється. Гарно відіспавшись, я приготувала собі сніданок з трьох яєць та бекону. Вижала апельсиновий сік та, передивляючись новини, спокійно поснідала.  

За вікном сніжило. А чого ще чекати взимку?! Краще вже так, ніж відлига. Я тримаючи склянку у руках, стояла біля вікна й насолоджувалась краєвидом. Парк, засніжений повністю, здавався якимсь казковим світом зі своїми феями та тролями. Я розумію чому мені так спокійно тепер. Я, як і більшість людей, лише частина живої природи. Саме біля неї та в гармонії з природою та самим собою ми спокійно існуємо. 

Гармонії з собою у мене явно побільшало. Я дала спокій краєвиду й перемістилась за робочий стіл. Рукопис не чекатиме коригування та й гроші самі себе не зароблять. Все ж усамітнення й самокопання дались в знаки. Я відчувала себе спокійніше. Принаймні собі більше не брехала. Складно, тепер я знаю це точно. Бути сам на сам більшість часу складно. Та люди швидко до всього звикають. І чесно, це мене  і лякає. Якщо я звикну бути самостійною, то впустити когось у своє життя буде тяжко. Звикнутись з думкою, що є хтось ще, набагато складніше, ніж запевнити себе в непотрібності. 

Матуся зовсім неочікувано зателефонувала в скайпі. Я саме зберегла рукопис й збиралась надіслати його для перегляду, коли на екрані висвітилась колонка скайпу та напис "Матуся". Я випрямилась й, повагавшись трішки, все ж прийняла виклик.

- Buongiorno*, мамо,- натягнула усмішку, щоб не викликати підозр. Але мені ніколи не вдавалось  переконливо прикидатися.

- Донечко, felice anno nuovo*,- прощебетала усміхнено матуся. Я добре знала, що  у нас година різниці й чесно здивувалась чому вона телефонує так рано. Мій годинник відбивав десяту. 

- Grazie*, мамо. Сome stai* Джек?- матусі подобається, коли я спілкуюсь з нею італійською, але я швидко стомлююсь. Язик зламати можна від вимови. 

- Чудово,- пильніше зазирнула в екран, щоб роздивитись свою донечку.- Як  ти? Чому так бліда?- з помітним акцентом, говорила вона. Кілька років в Італії й мову втрачено. Якби не спілкування зі мною та Джеком, її чоловіком, що чудово знає українську, матуся б розучилась розмовляти нормально.

- Все добре, я працювала. Ви з Джеком  в Мілані? Ти ж говорила, що збираєтесь у Таїланд на свята, - поцікавилась  у неї. 

- Ні, ми вдома. Джек прихворів, - відмахнулась вона.- Краще скажи ти їздила у Ковалівку?

- Так, - покивала  й опустила очі при нагадуванні. Натягнувши усмішку, я підняла очі й продовжила,- Фото зробила, передала рієлтору. Будинок виставлено на продаж. Все як ти просила.

- Добре, донечко. Ти ж не збиралась там жити?- притиснувшись ближче до вебкамери, матуся прислухалась до відповіді.

- Ні,- протягнула я й посмішка все ж спала з мого лиця. Я ж говорила, що брехати не вмію.

- Донечко, ти чому така сумна? Щось сталося?

- Все добре. Я просто скучила за тобою,- я не звикла відкриватись мамі. Тим паче це стосується її ж самої та бабусі. А про неї згадувати взагалі табу. 

- Приїзди!- спокійно мовила вона. Наче це так легко.- Давай, ми чекатимемо,- продовжувала вмовляти.

- Поки не можу. У мене є робота. Але думаю, що скоро завітаю. 

- Добре, рідна. Я вже піду, Джекові треба робити ін'єкцію. Ми тебе чекаємо, ти ж знаєш. Чао, - надіславши на прощання повітряний поцілуночок, промовила вона.  

Неприємний осад від розмови. Я знову опинилась у розпачі. Мені нагадати про будинок, Михайла і купа думок знову винирнули з підсвідомості. 

Щоб позбутись їх, я набрала замовника й повідомила, що рукопис готовий. Леонід Степанович задоволено запросив зустрітись наступного дня й обговорити усе за обідом. 

- Ви що серйозно?- спитала я.- А може якесь інше місце?

- Ліночко, ну ти ж знаєш "Розмарин" біля мого офісу, мені так зручно. 

- Добре,- важко видихнувши, я скривилась.Отже, зустріч із Михайлом не уникнути. 

Зиркнувши на сушарку, я розумію, що ця зустріч буде вчасною. Але я змушу його згадувати себе весь час й пошкодувати про ту образу. 

Блакитна сорочка опускається на гладильну дошку й парогенератор пронизує її та розрівнює усі складочки. Поки вона ще гаряча, дістаю улюблені парфуми й не шкодую, напахчую його сорочку.

- Ось тобі! Ще пригадаєш, хто так Аліна. Істеричка? Подивимось,- зловісно всміхаюсь й лишаю її охолонути. 

 З власного досвіду знаю, запах не вивести. Під дією тепла запах на довго проникає у структуру тканини. 

До нашої зустрічі готуюсь ретельно. Я навіть не відразу збагнула, що обмірковую зовнішній вигляд. Що одягну, яку зачіску зроблю. Але ж це не так важливо. Хіба його цікавитиме це?! Та треба справити враження щасливого життя. Нехай думає, що у мене все добре, навіть коли кішки роздерли серце до крові. 

_______________________

Buongiorno (бонжорно) (італ.) - привіт

felice anno nuovo (феліче ано ново) (італ.) - З новим роком

Grazie (граци) (італ). - дякую.

Сome stai (ком стаі) (італ.) - як справи.