Розділ 12

Правда шокує, коли ти не очікував її почути. Я справді не чекала, що Віка виявиться такою поміркованою інтриганкою. Отже, похід на озеро й втоплення були сплановані. І до мене вона прийшла не просто так. Сама боялась йти, бо тоді її б могли не врятувати. А потягнувши мене, забезпечила собі безпечний порятунок. От хитрунка?! На що вона ще здатна, якщо захоче когось позбутись. Я не хотіла б бути на місці цієї Каміли, бо тоді її армія була б сильнішою. Протистояння з сестрою коханого це не приємне видовище.

Віка заспокоїлась й попросила її вибачити. Я звичайно ж відказала, що не ображаюсь, але нові підозри закрались у душу. Поки вона ходила у ванну причепуритись, я обміркувала свій образ. Виходить і сорочка недаремно опинилась на мені. Хоч і за дивних збігів обставин вона все ж Михайлова і у мене. Віка добре все обставила. Змусивши брата понервувати, змінила його плани на святкування. А я ще й допомогла змішати цей вінегрет своєю хворобою. От тільки Каміла не в курсі, що це випадковість. Мені щиро стало її шкода.

Вона з'явилась у вітальні й наділила мене грізним поглядом. Переодягнувшись й причесавшись, вона виглядала справді красиво. Мила сукня й зібране чорняве волосся. Та й зовні вона досить приємна. Не дивно, що Михайло обрав її. Вона зазирнула крізь штору у вікно, а тоді присіла на інший край дивану. Я відчула напругу між нами, але зовсім цього не хотіла.

- Каміло,- сіла до неї півобертом. Вона скосила очі й натягнула губи в пряму лінію.- Я хотіла вам пояснити. Ця сорочка...

- Не треба, - зупинила вона мене.- Міша мені все пояснив. Не хвилюйтесь,- задоволено всміхнувшись, вона повернулась лицем до ялинки й зиркнула на годинник.

Я не стала продовжувати розмову й підвівшись, пішла до ванної, щоб витягти звідти Віку. Але я знайшла її у кімнаті Михайла. Вмостившись у кріслі, вона активно користувалась моїм ноутбуком. Я округлила очі й, швидко підійшовши, зачинила його.

- Віко?- підвищила голос.- Я тобі дозволяла?- нахмурила лоба й прибрала прилад зі столу.

- Я лише фото дивилась,- знизала плечима вона й, підвівшись, визирнула у вікно.

- А де твій брат?- поцікавилась я, сховавши від Віки ноутбук під подушку.

- Поїхав до магазину. Наша королева хоче вина,- скривилась вона.- Шампанське вона не п'є.

Віка не приховувала свого роздратування від присутності дівчини брата. Але чому?

- Віко, - я присіла на ліжко й продовжила,- чому ти її так не любиш?

- Аліно, - важко зітхнувши, вона теж сіла на ліжко.- Мішка не буде з нею щасливим. Він зовсім інший, а вона... Вона ж лише про гроші думає, як не Єгипет, то Італія. Бренди, бренди.

- Вони давно разом?- від її скарг видавалось це триває вічно.

- Ага, вона вже кілька років намагається затягнути його до РАГСу, а все марно.

- Напевне його влаштовують такі стосунки. Ти не втручайся. Якби він обирав з ким тобі зустрічатись, ти б..

- Ага, він лише здається таким турботливим. Через ось цю,- тицьнула пальцем в повітрі, - він весь час лишається у місті, а я сама. Він навіть не питає з ким я тут і як.

Як добре я її розумію. Це  ж бунт! Бунт самотності. Я схопила її за руку й підтягнула до себе. Вклала її голову собі на груди й міцно обійняла. ЇЇ руки зімкнулись на моїй спині.

Тепер я розумію її поведінку. Вона лише хотіла привернути до себе увагу. Лишитись батьків у підлітковому віці це страшно. І хоч я пів життя прожила самостійно, бувши відповідальною за себе та ще й за бабусю, я як і Віка завжди хотіла бути слабкою. Як і вона я хотіла хоч раз не розв'язувати свої проблеми самостійно. Добре було б якби хтось приймав за тебе рішення хоча б інколи.

Ми почули шум унизу й розімкнули обійми. Віка підірвалась з місця й почала поправляти зачіску. Михайло зайшов до кімнати й підозріло звів брови на лоб.

- Дівчата,- ступив ближче,- ви чому тут? Ходімо до столу,- покликав нас й рушив донизу.

Віка скривилась йому вслід, але пішла донизу, звичайно ж потягнувши мене з собою, а я збиралась втекти.

Атмосфера була напруженою. Ми сиділи за столом й дивились по телевізору передачу. Коміки весело жартували й ми не стримуючись ділились враженням та сміхом. Каміла користувалась кожним моментом, щоб притулитись до Михайла, торкнутись його, при цьому скоса позираючи на мене. Ми з Вікою сиділи далі й тихо обговорювали жарти.

Я чудово розуміла поведінку Каміли, але я відчула себе зайвою. Та і це лише я, сусідка з будинку навпроти. А от Віка?! Вона позирала на них з неприхованим сумом. Михайло, зачарований своєю супутницею, зовсім не звертав на нас уваги. Шепотів їй щось на вухо й мило пестив її руку, погладжуючи долоню. Зупинивши погляд на цьому дійстві, я відчула в животі ниття. Чомусь неприємно було дивитись. Невже ти, Аліно, вже встигла збудувати собі повітряні замки чи плани на цього чоловіка?! Дурепа!

Ти ж не віриш у кохання й принців. Хоча Михайла я раніше не зустрічала, щоб порівняти з іншими. Чому мені весь час зустрічаються бовдури?! Я відвела очі на мереживну скатертину й втупилась на візерунок. Існують же такі типажі чоловіків, що ковзають навколо, а нормальних, справжніх, які не бояться брати на себе відповідальність або немає взагалі, або один - два і ті зайняті іншими.

Віка штовхнула мене в плече і я різко повернулась до неї. Махаючи головою у бік брата, скривилась. Я даремно ковзнула очима на них. Вони ніжно, не соромлячись присутніх, цілувались в губи. Я розумію, що Каміла захопилась й збуджувала його всіляко, доводячи мені й Віці, що має на нього вплив. Але ж не таким способом. Це виглядало бридко.

- Давайте пограємо, - викрикнула Віка, привернувши їх увагу.

Михайло відсторонився від Каміли, засоромлено опустивши очі й усміхнувшись, похитав головою. Віка підійнялась й швидко вибігла з кімнати. Я вже відчувала підступ. Ця дівчинка не промах. Знову щось задумала.

Через мить вона повернулась з оксамитовим мішечком, вмостилась між мною та Михайлом й розкрила його.

- Отже, правила такі,- зиркнула на всіх й продовжила,- витягаємо фантик. Читаємо питання й чесно відповідаємо, або ж обираємо бажання, - покрутившись на місці, вона протягнула мішечок до мене й вигукнула.- Ти перша, як почесний гість.

Я підняла очі на Камілу й зустріла палаючий погляд. Якби не присутні вона б розірвала мене на місці. Невже прихильність Віки так її зачіпає?!

Запустивши руку у мішечок я відчула гладенькі папірці, покрутила рукою й дістала один. Повільно розкривши його, я прочитала питання:

- Ваша найзаповітніша мрія,- повільно підняла очі й задумалась.

Я давно не мрію. Остання мрія мого дитинства це повернути все назад. Повернути батьків у дім й змусити лишитись. Жити як у щасливому кіно чудово й весело. Відчувати тепло й любов рідних.

Віка штурхнула мене й запросила швидкої відповіді. Я згорнула аркуш у кілька разів й поклала на стіл.

- Немає,- ледь вичавила з себе й похитала головою.- Немає такої мрії,- повторила все голосніше.

- Ну добре, - швидко відреагувавши, Віка подала мішечок Камілі й та з радістю дістала свій аркуш.

От хоча б такої традиції, як у їхній сім'ї, у мене не було. А шкода! Гра тривала і я ще відповіла на кілька дурнуватих питань про роботу мрії та улюблений фільм. Увагу привернув Михайло, коли зареготав, прочитавши своє питання вголос.

- Найжахливіше перше враження,- повторив він й різко підняв очі на мене. Я скривилась, адже не зрозуміла чого він так вирячився. Відкинувши аркуш, він закинув ногу на ногу й продовжив усміхатись.- Це з Аліною. Вона тоді так кричала на нашого офіціанта. Я відразу подумав, що вона ще та істеричка, - всі зареготали і я вдала, що не сприйняла це близько до серця, натягнула усмішку й примружилась.

Що?! Істеричка?! Хотіла б я подивитись як відреагує Михайло, коли випадково криворукий офіціант виплесне на нього гарячий напій. Як він спокійно говоритиме, що все добре, коли плече обпікатиме шаленим болем. Дурна гра! Я вирішила більше не брати участі в цьому шоу й підвівшись вийшла з кімнати до ванної.

Зіпершись руками на раковину, я подивилась у дзеркало й стиснула зуби. Виставив мене дурепою. Недоумок! А я ще вважала його інакшим. Та ні, всі вони однакові.

Моя огида до його слів зростала з кожною секундою. Тепер я точно наважилась піти, не попрощавшись. Забігши до кімнати, я взяла свої речі й спустилась донизу. Зазирнула до кімнати, де чувся веселий гомін. Та тільки то я прокралась повз, почулись кроки.

Я зупинилась й важко зітхнула. Віка схрестивши руки на грудях, дірявила мене очима. Я повільно повернулась й підійшла до неї.

- Я краще піду.

- Хочеш лишити мене з цими одну?- її сумні очі змусили мене зітхнути й лишитись.

- Тоді підімо нагору, там щось поробимо. Дивитись на них не дуже приємно.

- Згода,- подала мені п'ять та підморгнула.

Ми захопили смаколики й виправдались, що хочемо подивитись кіно. Каміла задоволено всміхалась, цього вона й хотіла. Михайло відпустив нас, побажавши наперед доброї ночі.

У кімнаті ми вляглись в ліжко й увімкнули серіал на ноутбуці. Віка обрала щось підліткове, а я не горіла бажанням сперечатись. Вмостившись у ліжко, я поринала у власні роздуми. Мене мало цікавив фільм з екрана, від якого Віка реготіла, я всміхалась для підтримки. Вона скоро засопіла і я, прибравши ноутбук, накрила її ковдрою й лягла скраю.