Розділ 4

Ніч була жахливою. Вперше за багато років я спала на твердому, старому ліжку, що скрипіло при кожному русі. У будинку було холодно та й запах диму заважав спокійно заснути. Мені весь час здавалось, що з печі випаде жаринка, станеться загоряння й пожежа, що зруйнує моє і так кепське життя.  І хоч я переконувала себе, що все безпечно, перед очима поставала картина з палаючим будинком. 

Втім, закутавшись, вмостилась під двома ковдрами й тихо сопіла. Закривала вуха від нічного виття сусідських собак й переносила себе у кращі часи. Я звичайно не так уявляла собі відпочинок у заміському будинку.  Хотілось би сісти біля каміна й грітись чашечкою запашної, ароматної кави під книги класиків. Але ж ні...

Я підірвалась з ліжка під гучний стукіт у двері. Розгублено зупинившись посеред кімнати, зиркала по сторонах. Світло проникало крізь прочинені фіранки й створювало напівтемряву.

Де я? Перша думка, що виникла у голові. Та через мить збагнула реальність. Отже, сон про тепле море й золотий пісок був лише марою. У двері все ще гупали. Я  поспіхом накинула халат й взула капці. 

- Йду, - кричала я, поспішаючи відкрити двері. Адже хто міг припертись спозаранку як не баба Рая. 

Прочинивши двері, я відчула холодний струмінь повітря, що проникав крізь щілину й змусив мене затремтіти. Тому схрестила руки на грудях й повільно підняла очі догори. На порозі стояв високий чоловік, що розгублено розглядав мене з ніг до голови. Його зелені очі засяяли з-під козирка шапки. Усмішка, що повільно натягнулась на лиці викликала ступор й паніку одночасно. 

- Чорт!- закривши швидко двері перед його носом, я зіперлась на них й прикрила очі. - Це хто?- прошепотіла, махаючи головою. Оглянувши себе, я збагнула, що минула дзеркало перед тим, як з'явитись на людях.

- Дівчино, - почулось за дверима.- Мене баба Рая просила зайти. У вас з електрикою проблеми?

- Так, - викрикнула я й чкурнула одягатись. - Чекайте, я лише одягнусь.

Забігши у кімнату, я миттю одягнулась, забувши про холод, який відчувала на початку. Кров розбіглась по венах й процес зігрівання пішов уверх.

Застеливши ліжко, кинула око на кімнату, щоб не було несподіванок з білизною чи ще чимось. Дзеркала у  кімнаті я так і не помітила, тому зиркнула на дисплей телефону й полегшено видихнула. Не все так страшно, як я чекала. Прочесала волосся руками й протерла лице. Натягнувши усмішку, я рішуче пішла вперед.

Відчинивши двері, я помітила чоловіка на сходах. Терпляче чекав, тримаючи у руках смартфон, дивився на дисплей. Очевидно він зрозумів, що з'явився невчасно й вирішив не квапити. 

- Проходьте,- промовила я, запрошуючи його пройти. 

Він скосив очі, сховав телефон до кишені  й рушив на мене. Минувши мене у дверях, затримався на мить переді мною й ледь всміхнувшись, промовив:

- Дякую!

Він пройшов, а я застигла на місці. Аромат його парфумів здався мені знайомим, та всередині почалась метушня і я поспішила увійти. Причинивши двері, я пройшла до коридору, де й знаходилась щитова.  

Незнайомець вже лишив на підлозі ящик з інструментами й зняв верхній одяг. Зиркнувши по сторонах, пройшов у кінець коридору й повісив свою куртку на вішак. Я стояла в проході й спостерігала за ним. З під шапки показалось чорняве, густе волосся. Гострі вилиці й легка щетина додавали лицю виразності. 

Розкривши свій ящик, покопирсався там, дістав інструменти й роззираючись довкола, він нарешті зиркнув на мене.

- Стілець подайте, будь ласка?-  підморгнув він і я зніяковівши, покивала. 

Поставивши перед ним табурет, я відійшла убік, щоб не заважати. Зіперлась на стінку й важко зітхнула. Чоловік не надав значення моїм стогнанням й піднявся на табурет, перед цим роззувшись. Хм, невже  у них заведено так робити. Вперше бачу, щоб електрик був таким чемним й чистолюбивим.  

Я уважно контролювала його дії, адже звикла все перевіряти. Мені у квартирі один напартачив так, що довелось переплачувати за виправлення його помилок. Незнайомець опустив на мене очі й спантеличено прокашлявся.

Я певно занадто прискіпливо дивилась на нього. Шморгнувши носом, я вирішила не мозолити очі й пішла до кімнати. Присіла на ліжко й потягнулась за телефоном. Смартфон бур розрядженим і я лишила його на столі, зітхнувши.

 Незнайомець, на диво, швидко впорався з роботою й через кілька хвилин пройшов до кімнати.

- Готово, - спокійно промовив він, й відразу ж повернувся до коридору. 

Я підвелась й поспішила все перевірити. Електрика справді була, ніякого рипіння чи іскор.  Зиркнувши на чоловіка, я помітила його на порозі,  одягнений вже збирався йти.

- Що я вам винна?- зупинила його на виході.

- Усмішку, - подивився з під лоба й підморгнув мені, а тоді ошелешив своєю чарівною усмішкою. 

Я розкрила рота, завмерши на місці. Він вийшов і прикрив за собою двері. 

- Що?- пробурмотіла я, махнувши головою. - Я не зрозуміла, він що залицявся до мене?

Засміявшись, я полегшено видихнула й пішла ставити електричний чайник. Незнайомець не на жарт розсмішив мене. Це ж треба, який оригінальний. Але чому він не взяв грошей? Треба в баби Раї запитати, може вона вже розрахувалась з ним.

Цей ранок був вдалішим за інші. Тиша довкола. Порожнеча на вулиці, але не всередині. Вперше я відчуваю що живу. Просто живу, дихаю, існую. У мене попереду купа справ. 

Я обожнюю планування, тому записала перелік справ до блокнота, поки пила розчинну каву. 

Треба приготувати будинок для продажу, як говорила матуся. А для цього треба розібрати старе лахміття, та поки я тут буду все розбирати доведеться топити піч й готувати їжу.  Тому я запланувала сходити до магазину за продуктами й приготувати дрова для печі. 

Цієї ночі мені буде тепло. Принаймні, я так вирішила.