Розділ 3

Під'їхавши до будинку бабусі, припаркувалась біля старенького, дерев'яного паркану. Повернула ключ й вийшла з авто. І справді нічого не змінилось, лише змарніло трішки. Більше немає яскравих підвіконь з хатніми квітами. Не видно випраної білизни, яку бабуня розвішувала у дворі. Не гавкає з двору Пушок. 

Діставши ключі з кишені,  я подивилась на них. Покрутила в руках й рішуче пішла вперед. Великі, пошарпані дверцята міцно обвивав металевий ланцюг на якому висів замок. Встромивши ключ,  я повернула вбік двічі й зняла кайдани. Хвіртка розчахнулась зовсім трішки. Адже сніжок добряче притрусив землю й дверцята просіли. Пролізши крізь цілину, я пройшла у двір. 

Біле покривало огортало усе довкола. Псувати таку красу своїми відбитками було б  нечемно. Пригадала, як бабуся будила мене в дитинстві й заманювала першій потоптати свіженький сніжок. Як лінь було вилізати з під ковдри й лагідного сну. Але я вставала й почесно лишала сліди на снігу. Всміхнувшись, я зробила повільні кроки до дверей будинку. Коричнева фарба на дерев'яних, дебелих дверях облізла й скотилась донизу маленькими шматочками. Ступивши на сходи, я повернулась назад й знову спогади про щасливе та безтурботне дитинство накрили мене. 

Влітку я вибігала з цих дверей та мчала на поле. Там мене чекали друзі. Справжні, щирі та відважні. Стільки непролазних хащів ми разом дослідили. Ото було життя. А зараз...

Часом спогади змушують сумувати. Тому я швидко піднялась сходинками, а всього їх було три. Зате добротні й високі. Дідусь сам ладнав їх, і я пам'ятаю як бабуся тоді сварилась на нього через їх висоту. Говорила, що Алінка буде переповзати через них, або перестрибувати, а не підійматись. Кумедні вони були, проте щасливі.

Сміливо повернувши ключа в замку, я відкрила дверцята. Вони шарпнулись всередину й зарипіли. 

Темрява охопила мене ледве я ступила у коридор. Позаду лишилось світло й холод. А запах плісняви відразу ж запав до носа. Пройшовши усередину, я відчинила фіранки, що запустили світло у кімнату. Воно прошмигнуло й осяяло меблі, що бути прикриті простирадлами сірого кольору. Точніше час зробив їх такими тьмяними. 

Холодний протяг з вулиці нагадав про себе. Я  все ще відчувала тяготу повернення сюди. Спогади не даватимуть мені спокою. Я чудово це знала. Але часом треба повертатись туди, де все змінилось. У місце відліку. І тут моє місце. Місце з якого змінилось усе й моє життя перетворилось на хаос. Змінилось на гонитву за грошима й успіхом. Змінилось зневірою у диво й щире кохання. 

Я забрала речі з авто й занесла до будинку. Лишати "Форд" на дорозі небезпечно. У селі багато шахраїв і це мені відомо. Ще в дитинстві, лишивши велосипед, що подарував тато після розлучення з мамою, його вкрали поки я забігла попити води. Я довго сумувала й побивалась через безцінний подарунок. Тому відмівши сніг старим огризком, що мало скидався на нормальний віник, я загнала авто у двір. Прихилила ворота й закрила хвіртку. Тепер мене чекала оселя. 

У селі вже давно було газове опалення, але не в бабусі. Вона страх як боялась прогресу. Мовчу про телефон. Коли я вчила її ним користуватись, наслухалась про демонів і зло. 

Тому в бабусиному будинку не було цивілізації, крім світла. Аякже, серіали то дивитись - святе. Якщо водопровід і газ це зло, то телевізор святість. Я часто сміялась з цього. Бувало, бабуся як почне сперечатись з диктором по телевізору. Годинами могла вчити його говорити та стидати вголос новинами, які він говорив. 

Зиркнувши на годинник, я відмітила третю годину. У животі бурчало й холод розтікався тілом. У будинку не топлено бозна скільки. Тому швидко перевдягнувшись й поскидавши усі простирадла, поки у хаті видно, я пішла у двір шукати дрова для печі. На щастя, у бабусиному сараї було вдосталь барахла, і кілька мішків дрівцят знайшлось. Притягнувши їх до будинку, я полегшено видихнула. Адже тепер я забезпечена теплом. От тільки топити піч  я не вмію, це хіба проблема. 

Перехопивши швиденько бутербродами, що взяла з дому, я взялась за світло. Скоро стемніє і в будинку знаходитись буде моторошно. Підійшла до автомата й зиркнула на нього. У мене вдома автоматичний запобіжник і достатньо легкого руху, щоб знеструмити всю квартиру. Тут же старенький, пошарпаний лічильник й кілька таких же пробок. На них ледь майоріла червоненька й біленька кнопочки. Прибравши ганчіркою пил та павутиння, я відважно натисла на біленькі кнопочки. 

Гул тривав кілька міні секунд й припинився. Тож я вже увінчалась надією на успіх. Повільно торкнувшись вимикача у кімнаті, так же обережно натисла його. Світло освітило кімнату і я застрибала на місці від щастя. Плескання в долоні припинилось й усмішка змінилась гримасою тільки но позаду мене почувся тріскіт й світло зникло. Повільно повернувшись, я важко видихнула. Електромережа це небезпечно, тому більше туди лізти я не збиралась. Не дурненька. Те, що гратись з проводкою не можна, знаю з дитинства. 

Тому й вирішила завтра знайти електрика й відремонтувати. Закотивши рукава, підійшла до печі. Давно я цим не займалась. Останнього разу мало не спалила будинку й бабуся зареклась підпускати мене до топіння дому. Відчинивши старенькі дверцята з боку, я зазирнула всередину.  Старий, прибитий часом й вологою попіл піднявся догори від мого штурхання палицею всередині. Прокашлявшись, я відсунулась подалі й наклала усередину дрова. Порившись у столі знайшла старі зошити  зі школи й засунула їх під дрова, переглянувши спочатку. 

Пошукавши по будинку сірники, знайшла лише запальничку в авто. Колега якось лишила, коли я її підвозила до офісу. От і згодилось!

Підпаливши папір, я прикрила дверцята печі й підвелась.  Легкий димок просочився крізь щілини й рознісся кімнатою. Тріскотіння у печі чомусь підбадьорювало мене, але через кілька хвилин у будинку було стільки чадного диму, що я миттю вибігла на вулицю, відчинивши двері навстіж. Махаючи руками, виганяла дим з дому й кашляла. 

Спустившись на сходинки, я повільно дихала свіжим повітрям. Господиня з мене все ж нікудишня, принаймні у селі. Рипіння хвіртки змусило мене повернутись. На порозі стояла старенька жіночка, закутавшись у кожух та з прикритою яскравою хусткою головою. Пильно вдивляючись на мене, вона ступила ближче.