Розділ 6

На дворі вже починає темніти. Ми сидимо на кухні втрьох й п'ємо вино з цукерками. Розмовляємо про Макарові подорожі й роботу. Та я досі почуваюся незручно від Катіного запитання про нас.

Можливо Макар досі кохає свою померлу дружину і я не хочу нав'язуватися й влазити в простір, яким він ділитися не готовий. По тому, як Макар відповів, роблю висновок, що так воно і є.

Через пів години приїхали Аліна й Андрій. Тож ми отримали нове поповнення їжі й випивки. Багато чипсів, горішків, цукерок й інших нездорових, але таких смачних снеків. Ми і їм розповіли історію про шахрайку.

— Нікому не можна довіряти, — зробив логічний висновок Андрій. — Добре, що хоч Макар виявився нормальним й не викинув нас на Новий рік на вулицю.

Ми засміялися.

— Як страшно жити, — закотила очі Аліса. — До речі, я привезла “Аліас”. — Вона поставила на стіл коробку з картками.

Ми розділилися на дві групи. В одній була я з Аліною, в іншій Макар з Андрієм. Катя ж відмовилася, пояснивши, що не хоче напружуватися на Новий рік, навіть заради розваги. Натомість вона взяла келих вина й вляглася на диван, спостерігаючи за нашою грою.

Коли я в черговий раз безрезультатно намагаюся зобразити пальму та Аліна не вгадує, ми програємо хлопцям.

— Ти гарно зображувала, — заспокоює мене Макар. — Я відразу здогадався, що то була пальма.

— От брехло, — обурюється Аліна. — Там же нічого не було зрозуміло.

— За це і вип'ємо, — Макар підіймає келих.

Ми знову сміємося. 

Весь вечір граємо в Аліас, потім у правду чи бажання. Черга доходить до мене. Я повертаюся до Андрія.

— Правда чи бажання?

— Бажання, — каже він не впевнено.

— Ну що ж, ти сам напросився. Я хочу, щоб ти зателефонував Ірі й запросив її нарешті на побачення.

— Зараз? — Він жахається.

— Так, негайно. Ти не можеш більше відкладати своє життя на потім.

Всі завмирають. Катя задоволено усміхається.

— Чи ти злякався? — підливає масла у вогонь.

Андрій червоніє. Бере слухавку. Я бачу, що йому реально страшно. Задумуюся над тим, як сильно ми всі боїмося відмови, бути відкинутими, непотрібними тим, кого любимо. 

— Алло, Ір, з Новим роком! … Я хотів запитати тебе… — тут всі напружилися. — Вийшла нова частина месників. Чи не хотіла б ти піти? Так, лише вдвох.

Коли він це запитав, від хвилювання ми заклякли. Мені здалося, що в кімнаті навіть мікрочастинки пилу перестали літати. Від хвилювання ми заклякли.

— Добре. Без проблем. Я наберу тебе.

Він кладе слухавку. Дивиться на нас сумними очима й раптом вигукує:

— Вона погодилася! Вона піде зі мною в кіно.

Я сміюся, обводжу поглядом кімнату. Аліна плескає в долоні, Катя обіймає Андрія, Макар усміхається й дивиться на мене. 

Час завмирає. Намагаюся запам'ятати цей момент щастя, радості, єднання. 

За хвилину ми повертаємося до гри. 

— Правда чи бажання? — Запитую у Макара. — Давай краще правду. Ми ж не знаємо твоїх слабкостей і ти нас не зможеш здивувати.

— Добре, — погоджується Макар. 

— Чи готовий ти зняти свою обручку й більше не одягати її?

Усі завмирають і здивовано дивляться на мене. Макар напружується. Уникає мого погляду.

— Ні.

На кілька секунд запанувала тиша. 

— Ну що ж, — нарешті промовляє Катя. — Я думаю, що досить з нас ігор. Всі втомилися й вже час спати. Тож пропоную розійтися по кімнатах.

Я мовчки встаю. Макар не зупиняє мене. Вирішую зайняти спальню на першому поверсі, щоб не перетинатися з ним. Коли перевдягаюся й лягаю у ліжко, згадую, чому завжди вибирала роботу, а не чоловіка. Бо там не руйнуються надії й ти завжди знаєш, чого очікувати. 

Вранці ми з друзями збираємося й прощаємося з Макаром. Перед самим виходом він бере мене за руку.

— Я тобі зателефоную, — каже, дивлячись мені в очі.

“Тільки я не візьму слухавку”, — думаю я.

Ми сідаємо в таксі і я востаннє дивлюся на чарівний будинок у лісі, про який завжди мріяла.

Коли машина під'їжджає до мого дому, я прощаюся з друзями й швидко заскакую до під'їзду. Заходжу у квартиру й після казки повертаюся до реальності. Мені стає сумно. Відповідь Макара на тій дурній грі означала, що він не готовий йти далі. Не дивлячись на те, що пройшло п'ять років, він досі кохає свою дружину й не хоче інших серйозних стосунків.   

Найприкріше, що я сама все собі вигадала. Ми провели два дні разом. Що таке два дні проти життя у шлюбі з іншою людиною і п'яти років горювання. Він нічого мені не винен. Проте бути не вибраною, відкинутою, як менш важлива, неочікувано боляче. 

На мій телефон приходить повідомлення від Макара:

— Ти вже вдома? Все нормально?

Я відповідаю:

— Так.

А потім, неочікувано для самої себе, блокую його номер. Він ні в чому не винен, але я не хочу сподіватися й відволікатися на почуття без майбутнього.

Весь тиждень я дивлюся мультики, комедії й вже втретє за цей час, знову переглядаю “Сам удома”. Кожного дня перед сном вмикаю медитативну музику в ютубі й обіцяю собі, що в цьому році, я відпочиватиму більше, любитиму себе й приділятиму час здоров'ю. А ще займуся пошуком роботи своєї мрії й хто знає, можливо знайду своє призначення.

Коли чергового ранку прокидаюся, відразу тягнуся до телефона. Засмучуюся, що там немає повідомлень від Макара, хоча й розумію, що вони ніяк не могли б надійти, бо я його заблокувала. Збираюся телефонувати керівникові, щоб повернутися з відпустки та раптом вирішую вчинити по іншому.

Я одягаюся, вкладаю кучерями своє волосся і їду на майдан гуляти містом. Раніше мені подобалося бути на самоті, та тепер усвідомлюю, що більше не хочу цього. Вдивляюся у яскраві вітрини, кафешки, усміхнених, щасливих, галасливих людей. Вперше задумуюся, що можливо вибрала не ту роботу. Насправді мені не подобається сидіти цілими днями в офісі. Що якби я мала можливість, як Макар, подорожувати світом і робити щось корисне, цікаве для інших? Чи це вже пізно зробити?