Розділ 5

Ми повертаємося до будинку. 

— Я вже, мабуть, поїду, — кажу тихо й починаю збирати свої речі в сумку. — Ще раз пробач, що вдерлася у твій дім.

Ніяково товчуся біля дверей.

— Давай я відвезу тебе? — Пропонує Макар.

— Не хочу додатково обтяжувати тебе. Ти краще відпочивай. І телефонуй, якщо що. Мій номер ти знаєш. 

— Ти мене ніскільки не обтяжуєш. Правда. Останні п'ять років я не святкував новий рік взагалі й завжди був у якійсь черговій подорожі. Тож не впевнений, що готовий зараз провести його сам. Може залишишся?

Я бачу в його очах щирість й водночас ніяковість. Не зовсім розумію нащо воно мені, але погоджуюся залишитися. 

Ми проходимо у вітальню.

— Слухай, — раптом згадую. — Зовсім забула. Я маю зателефонувати ще раз друзям. Можливо лінія вже працює. Розказати про шахрайку, щоб вони не приїздили. 

Макар на мить задумується.

— Не скасовуй нічого, — раптом каже. — Ви заплатили гроші, а я давно не відмічав свято в компанії людей.

— Впевнений? 

Він киває. 

Мій телефон вібрує. Висвічується номер Каті.

Дивлюсь запитально на Макара.

— Точно?

— Так. Хай приїздять.

Я беру слухавку й пояснюю Каті ситуацію.

— Ти серйозно? Віко, з тобою все в порядку? Тебе там не тримають в заручницях?

Я сміюся. Домовляємося, що за годину вона приїде.

Потім кладу слухавку й ми беремо пляшку вина й вмощуємося на дивані у вітальні. Відчуваю як Макар зачіпає своїм плечем моє. Кілька разів він випадково торкається моєї руки, від чого моїм тілом пробігають мурашки. Ми дивимося одне на одного й починаємо цілуватися. Поспішно відкладаємо тарілки і я сідаю зверху на Макара. Його руки в мене під кофтою, губи цілують шию, від чого я збуджуюся. Та раптом відчуваю доторк холодного металу до спини. Відразу розумію, що це обручка на його пальці й відсовуюся. Сідаю на місце.

— Щось не так? — Він розгублено питає мене.

— Не думаю, що ти готовий до чогось серйозного, — кажу тихо. — А я не готова до чогось не серйозного.

Ми мовчимо. Так само мовчки я роблю ковток вина. Цієї миті мій телефон знову вібрує.

— Віко, я на місці, — каже Катя. — Відчиняйте.

— Я відкрию, — Макар поспішно встає з дивану і йде надвір. 

Залишаюся сама. Починаю думати, що це була погана ідея зустрічати разом Новий рік. Треба було мені ще зранку поїхати додому.

Вхідні двері відчиняються. Катя насторожено оглядає мене та впевнившись, що зі мною все добре, усміхається. Макар ставить Катіні пакети з їжею на підлогу.

— Ви вже познайомилися? — Дивлюся запитально на подругу.

Вона киває.

— Пропоную не стояти на порозі, а пройти та випити за знайомство, — Макар підхоплює пакети і йде на кухню. Ми за ним.

Він дістає додатковий келих з шафи для подруги. Наливає всім вина.

— Давай я скажу, — беру келих й обводжу поглядом присутніх. — Кажуть, що як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш, — сміюся. — Тож хай не дивлячись ні на що історія з шахраями більше не повторюється з нами ніколи.

— Ти не хочеш провести рік зі мною? — Раптом питає Макар.

Я спантеличено мовчу. Потім дивлюся на Катю й ледь стримуюся, щоб не розсміятися. Вона так здивовано й водночас радісно витріщається на нас, що залишатися серйозними неможливо.

— То ви разом? 

— Ні! — Кажу одночасно з Макаром.

— Зрозуміло, — вона хитає головою і посміхається. 

Та в мене залишається відчуття, що вона нам не повірила.