Розділ 2

— Я орендувала цей будинок, — дивлюся на нього з жахом. Тягнуся до телефону, — Ось номер рієлторки. А ви?

— А я тут живу і нікому будинок не здавав. 

Від цих слів в мене по спині пробігають мурашки. Я дзвоню рієлторці, але вона не доступна. Потім набираю Катю, Аліну й Андрія. Та ніхто з них не бере слухавку. Мене охоплює відчай.

— Я зараз подзвоню в поліцію, — погрожує чоловік. 

— Як же так? — Мої очі наповнюються сльозами. — Дивіться. — Я веду його на кухню й відкриваю холодильник. Показую їжу з ресторану. — Якби я була аферисткою чи крадійкою, хіба б я купувала все це для вашого будинку?

Чоловік задумливо чеше потилицю. Я тим часом знову набираю друзів. Та слухавку не беруть, як і минулого разу.   

Ми збентежено дивимося одне на одного. Раптом усвідомлюю, що іншої відпустки в мене ще довго не буде, а цю я запам'ятаю через те, що мене кинули на гроші аферисти, продавши повітря. Може цей незнайомець також приймає в цьому участь. 

— Я заплатила гроші, — дивлюся на нього з-під лоба. — Й нікуди не піду. Може ви аферист, а не власник будинку. Покажіть документи.

Він підіймає брову. Потім йде до вітальні й за хвилину повертається на кухню. Простягає мені папірець. Пробігаю очима. Це документ, який підтверджує купівлю будинку за триста тисяч доларів. 

— Ого, — роблю великі очі. — Звідки такі гроші?

— Не ваше діло. — Відрізає він. — Все? Питання закрите?

— А паспорт? Звідки я знаю, що вказаний тут власник ви?

Чоловік зітхає й тягнеться рукою до внутрішньої кишені куртки. На мить мені здається, що він зараз витягне зброю. Та я нагадую собі, ще це не американське кіно. А коли чоловік врешті простягає паспорт, зітхаю з полегшенням.

— Науменко Макар Дмитрович, — читаю вголос. — Так, ім'я збігається.

— Ну раз збігається, то я прошу залишити мій будинок.

Оце так Новий рік. Краще б я ту відпустку і не брала зовсім. От знала ж, що мені не можна відпочивати й балувати себе. Я народжена, щоб гарувати як коняка. А як тільки розслабляюся, відразу стається щось погане. Плетуся в коридор. Одягаю чоботи й куртку. Прощаюся з Макаром.

— Почекайте, — раптом каже. — Залиште свій номер телефону. Як писатиму заяву в поліцію, щоб вони знайшли тих шахраїв, ви потрібні будете, як свідок.

Я диктую номер, своє ім'я і виходжу. На дворі темно, холодно, навколо ліс. Сідаю на сходах. Намагаюся додзвонитися Каті. Сигналу немає. Мабуть, лінія перевантажена. Мене охоплює таке розчарування, що я готова розплакатися. Мені жаль себе і хочеться їсти. Шкода їжу з ресторану, яка залишиться тому грубіяну, даремно витраченої відпустки, а ще всіх тих подарунків під ялинкою. А в мене не буде жодного подарунка. А ще, мабуть, доведеться святкувати Новий рік тут на морозі чи в кращому випадку у таксі, якщо вдасться когось викликати. Кажуть, що як зустрінеш Новий рік, так його і проведеш. Схлипую. Обхоплюю руками коліна. Ще й до всього, здається, я забула рукавички всередині. 

Раптом двері позаду мене відчиняються. 

— Вже пів на дванадцяту. Навряд чи ви встигнете спланувати собі нове свято чи дістатися додому…. Тож якщо хочете, можете зайти. А вранці поїдете на таксі.

— Не дуже й треба, — бурмочу собі під ніс. 

— Ну як знаєте.

— Почекайте, — я встаю на ноги. — Добре, я зайду.

Він пропускає мене всередину, зачиняє двері і йде на кухню. Я мовчки слідую за ним. Відкриває холодильник й голодним поглядом обводить полиці.

— Можна? Цілий день нічого не їв і не встиг купити. Відразу з аеропорту приїхав сюди.

— Беріть, все одно пропаде, — зітхаю. — Ви були на відпочинку?

— Ні, по роботі.

Макар виставляє на стіл салати й шампанське з вином.

— Я відкрию?

— Відкривайте.

— Давай на “ти”, раз вже разом Новий рік зустрічаємо. 

Я пирхаю. Відчуваю на нього образу за зіпсоване свято, але киваю.

Він тим часом бере пляшку шампанського. Акуратно відкриває й наповнює келихи. 

— Ви з друзями багато заплатили за оренду будинку?

— Багато, — зітхаю. — Я кілька місяців шукала саме такий — затишний, просторий, з каміном, щоб озеро поруч. 

— Так, — каже з розумінням. — Дім справді класний.

— То звідки гроші? Багаті батьки?

Він хитає головою.

— Я роблю фото і відео зйомки для закордонних каналів по типу National Geographic і ще викладаю на стоки. Є власний ютуб з фільмуванням подорожей.

— І на цьому можна заробити триста штук?

— Якщо грамотно інвестувати, — протягує він.

Ми замовкаємо. Я роблю кілька ковтків. Мене напружує ситуація і цей малознайомий мені чоловік. Не так я планувала зустріти Новий рік. 

— Я роздягнуся? Куртку зніму. — Про всілякий випадок пояснюю.

— А, так звичайно.

Йду у коридор. Вішаю верхній одяг й дивлюся на екран телефону. Там три повідомлення від друзів.

— Я страшенно вибачаюся. Приїду першого вранці. Мама захворіла, Не хочу залишати її саму в Новий рік. За це я приготую для всіх два пироги — з вишнями й з яблуками (Катя)

— Зайчик пробач. Погано почуваюся. Нудить цілий день так, що з ліжка не можу встати. Мабуть, отруїлася. Мені дуже шкода. Повеселіться там без мене.  (Аліна)

— Вік, мене запросила в гості Іра. А ти знаєш, що я її з п'ятого класу люблю. Це форс-мажор. Думаю ти зрозумієш. Перепроси за мене перед дівчатами (Андрій).

— Та ви знущаєтеся, — шепочу. — Як таке взагалі можливо, що у всіх трьох щось сталося.

Під повідомленнями стоїть час з шести до дев'яти годин вечора, але, мабуть, через завантаженість ліній, вони надійшли тільки зараз. Виходить, що навіть без ситуації з Макаром, я б все одно провела Новий рік на самоті. Найгірша відпустка у моєму житті. Реально. 

— Все нормально? — Питає Макар, коли я повертаюся. Він тримає в руках тарілку й уплітає салат з овочами та майонезом за обидві щоки, неначе не їв тиждень.