4

Ернест провів леді коридором, де була картинна галерея, а також висіли фамільні портрети.

 - Це портрет того предка зі старої легенди.  Далі Ви зможете побачити моїх родичів.  Ось мій померлий батько, ось портрет моєї матері та її померлої сестри, а ось і мій портрет.

 - Як Ви чудово виглядаєте на портреті, справжній герой, - натхненно з придихом промовила міс Рейлі.

 Містер Візслі випростав плечі, подивився на неї своїми блакитними очима особливим поглядом, нічого не сказав і провів Маргарет Рейлі на кухню.

 На кухні була світловолоса велика повна куховарка тридцяти п'яти років, яка почувала себе королевою на своїй кухні, і тиха молода низенька помічниця.

 - Хочу висловити моє захоплення Вашим приготуванням, всі закуски були дуже смачними, - похвалила куховарку міс Рейлі.

 - Дякую, мені приємно це чути, - відповіла куховарка.

 Коли міс Рейлі та містер Ернест Візлі вийшли з кухні, то міс Рейлі почала захоплюватися чистотою особняка і запитала чим вони миють і чистять.  Ернест лише здивовано знизав плечима, але помітивши покоївку, зупинив ту і запитав:

  - Чим у нас чистять та миють?

 Все це його бавило, але містер Візлі не показував вигляду.

 - Карболовою кислотою, - відповіла покоївка.

 - А ви самі бачили привид?  Що Ви думаєте про привид?  – запитала з цікавістю міс Рейлі.

 Покоївка відвела погляд убік, смикаючи фартух, а потім пошепки сказала:

 - Небезпека ходить у маєтку.

 І тихенько пішла.

- Дозвольте покинути Вас?  Дуже приємно було спілкуватися з вами, - сказав містер Ернест Візлі, ввічливо вклонився і пішов.

 Біля сходів її хтось тихо гукнув, міс Рейлі обернулася, це був доктор Робсон.  Доктор Робсон підійшов і тихо сказав, що її дуже хоче бачити інспектор Спис у парку.  Також лікар повідомив, що оглянув саму місіс Візлі.

 Міс Рейлі спустилася вниз і вийшла з будинку на вулицю.  Було вже темно і похмуро, довкола будинку росло багато дерев, але нікого не було видно.  Міс Рейлі озирнулася на всі боки, зробила кілька кроків уперед, але нікого не було.  Міс Рейлі вже хотіла йти назад у особняк, як її несподівано покликали через товстий дуб, за яким могли сховатися кілька людей.  Міс Рейлі обережно підійшла до дуба, а потім зайшла за багатовіковий дуб.  Побачивши інспектора Списа, міс Рейлі зраділа і полегшено зітхнула.

 Інспектор Спис виглядав стривоженим:

 - Вибачте, що викликав Вас сюди, але мені не хотілося б, щоб у особняку знали, що поруч є поліція.  Ви що вирішили залишитися на ніч у особняку?  Я розмовляв з доктором Робсоном.

 – І що він розповів?  - запитала міс Рейлі.

 – Це потім.  Розкажіть краще, що Вам вдалося дізнатися і що Ви думаєте про все це.    Мені не подобається, що Ви залишаєтеся тут, ще тут Ернест.

 Міс Рейлі трохи посміхнулася, а потім повідомила свої міркування щодо подій в особняку:

 - Про привид нічого поки що не можу сказати, я його ще не бачила.  Але мені здається, що мене запросять подивитися на цю примару.  Місіс Візлі хоч і літня леді, але ніби у своєму ще поки розумі.  Сподіваюся, цей привид існує, бо мені здається, що місіс Візлі все це затіяла аби познайомити мене з Ернестом.

 Інспектор Спис трохи насупився.

 Міс Рейлі продовжувала розповідати:

 – А тепер про підозри.  Я маю ідею.  Мені здається, що містер Ернест Візлі успадковує все після смерті матері - місіс Візлі.  Ті проблеми зі шлунком місіс Візлі дуже схожі на отруєння карбоновою кислотою.  Я з'ясувала, що у них є сода та карбонова кислота для миття підлог.  Ці засоби мають однакові упаковки без напису на них, і сам містер Візлі міг поміняти пляшечки.  І замість соди у здобу з борошном потрапила карбонова кислота, яка й викликала отруєння у місіс Візлі.  До того ж містер Ернест Візлі не їсть солодкого, я в нього уточнювала.  Містер Візлі сподівався вбити свою матір і отримати велику спадщину, але доктор Робсон встиг вчасно і промив їй шлунок. 

 Також мені здається, що я вгадала, хто писав записку Вам, інспектор Спис, це покоївка.  Жаль я не змогла поговорити з нею побільше, може Вам вдасться розговорити її.

 Про привид, що гуляє особняком, у мене теж є версія.  Можливо, сам містер Візлі перевдягається у старовинне вбрання з перукою і ходить зі свічкою, лякаючи всіх.

 У мене незабаром вечеря з місіс Візлі, містером Ернестом Візлі та доктором Робсоном, а потім я думаю в мене побачення з привидом, який літає на вулиці біля вікна місіс Візлі.

 Тут пролунав гучний крик:

 - Міс Рейлі, де Ви?  З Вами все гаразд?

 То був голос стурбованого дворецького.

 – Все нормально.  Я тут шукала привид у саду, мені стільки цікавого розповіли, що мені стало цікаво і мені захотілося також побачити привид цього маєтку, - повідомила міс Рейлі, підійшовши  до дворецького, що стояв зі свічкою біля вхідних великих дверей.